15 років Metro 2033 — згадуємо сильні сторони гри

Якось не віриться, що з релізу оригінальної Metro 2033 пройшло півтора десятиліття. А все тому, що проєкт 4A Games практично не постарів. Звичайно, не можна ігнорувати той факт, що гра отримала перевидання Redux, яке покращує графіку і доопрацьовує механіки, але ж і це сталося давно — 11 років тому. В чому ж тоді секрет актуальності Metro 2033? Відповідь — в відсутності прямих аналогів. І ось, що мається на увазі.

Ігор з подібною до Metro 2033 атмосферою не так вже й багато. Тісні, темні тунелі постядерного московського метро нагнітають тривогу ефективніше багатьох хоррорів, і це при тому, що автори Metro 2033 взагалі-то не прагнули зробити чистий жахастик. Але, очевидно, вибір сеттингу зробив свою справу: постапокаліптична гра, події якої відбуваються переважно під землею, не може не гнітити.

Але важливіше інше. Metro 2033 просякнута не тільки похмурістю і сірістю, але й періодичними проблисками оптимізму. Колоритні герої гри не перестають боротися за світле майбутнє навіть всупереч безпросвітній темряві (як у буквальному сенсі, так і в переносному). Їх цілеспрямованість заряджає позитивом і надією, дозволяючи «переварити» жахливу реальність, в якій змушені існувати персонажі.

Metro 2033 стверджує, що завжди знайдуться люди, готові шукати вихід з будь-якої ситуації. Це різкий контраст з багатьма іншими постапокаліптичними історіями: та ж The Last of Us, навпаки, намагається просунути ідею, що немає монстра гіршого за людину.

У світ Metro 2033 віриться, тому що автори віднеслися до його розробки зі скрупульозною увагою. Гра просякнута дрібними деталями, які посилюють ефект занурення.

Наприклад, тут потрібно періодично протирати газову маску, адже вона покривається брудом і кров'ю, що погіршує видимість. Для цього передбачена окрема кнопка. Здавалося б, навіщо це взагалі потрібно? Можна ж було подібну фічу прибрати, звільнивши клавішу для якоїсь іншої функції? Певно, так би будь-яка інша студія і вчинила. Проте не 4A Games: компанія вгадала, що подібного роду механіка, навпаки, сподобається геймерам, які цінують реалізм у іграх.

Взагалі Metro 2033 вийшла досить хардкорною грою саме завдяки фокусу на правдоподібності. Тут постійно доводиться думати про виживання — шукати фільтри для протигаза, стежити за станом екіпіровки і економити патрони, які ще й виконують другорядну функцію валюти.

Особливо непросто на найвищому рівні складності (Ranger Hardcore), де відключається інтерфейс, а пошкодження стають реалістичними до такої міри, що героя на той світ може відправити одна шальна куля. Зате й геймер теж, у свою чергу, здатний швидко розправитися з ворогами.

Metro 2033 — досить лінійна гра, але, як не дивно, в наш час це скоріше на користь. Останні роки ігрова індустрія активно рухається в бік відкритих світів і «пісочниць», однак перша Metro структурно куди ближча до класичних шутерів на кшталт Half-Life 2. І від цього вона тільки виграє. Гра здається сфокусованою: сюжет рухається цілеспрямовано вперед, немає непотрібних побічних квестів і штучного затягування часу.

До графіки Redux-версії Metro 2033 навіть сьогодні важко причепитися. Зрозуміло, візуальна складова не настільки вражаюча в технічному плані, як у сучасних ААА-проектах, однак явні недоліки розгледіти непросто. Гра вміло приховує вік завдяки використанню похмурих закритих просторів, а також просунутого для свого часу освітлення і якісних текстур. Так, візуальні артефакти іноді кидаються в очі, але загальне враження не псують.

***

Звісно, Metro 2033 не ідеальна. Проблем вистачає: наприклад, дивна система моралі з двома закінченнями досі викликає питання, а фінальний рівень з вежею вийшов досить незграбним. Однак все це не настільки важливо, коли атмосфера і геймплей все ще виділяють проект на фоні сотень ігор.

А як ви ставитеся до Metro 2033? Розкажіть у коментарях.