Серія Devil May Cry вже давно має популярність серед консолей і лише з виходом Devil May Cry 3: Dante's Awakening у 2005 році вона відвідала персональні комп'ютери. Не дивлячись на те, що порт гри виявився сирою, гра і її мисливець на демонів на ім'я Данте відразу ж придбали натовпи фанатів. Побачивши явний комерційний успіх, розробники анонсували Devil May Cry 4 відразу на всіх платформах.
Одна з головних відмінностей DMC4 від інших серійних ігор — це зміна головного героя. До нас в руки потрапляє юнак Неро, який за характером дуже сильно нагадує Данте: такий же дотепник, також самовпевнений і нахабний, але також харизматичний. Данте теж нікуди не подівся, і за нього пограти дадуть.
Ігровий процес не сильно змінився, він має все ту ж механіку, але відточену до дрібниць. Але button-mashing'ом тут займатися не вийде, битва наосліп, аж ніяк не піде вам на користь. У цьому якраз і криється перший недолік гри: щоб отримувати справжнє задоволення від геймлею та набирати високі рейтинги під час бою, гравцеві доведеться досконально вивчити всі прийоми, всі рухи персонажа та вміти робити зв'язки з різних комбо. Це, на жаль, дається далеко не кожному, і на освоєння піде чимало часу. У грі, звичайно, можна включити автоматичну систему бою і натискаючи на одну кнопку, персонаж сам пророблятиме всі прийоми, які є в арсеналі. Щоправда, задоволення від цього мало, набагато приємніше, коли всі прийоми ти робиш сам.
Але в цілому грати дуже весело і цікаво: динаміка зростає з кожним боєм, вороги після пари помахів мечем віддають дияволові душу, а за допомогою Диявольської Руки Неро можна смачно впечатувати супостатів мордою в стіну. Взагалі це нововведення змінює практично весь ігровий процес. З її допомогою можна підтягувати ворогів і бити їх і проводити дуже ефективні і видовищні добивання на босах. Крім того, Диявольська Рука є предметом вирішення більшості головоломок у грі.
Пройшовши половину гри, і вже звикнувши до управління, нам у руки віддають персонажа Данте, геймлей за якого дещо відрізняється. Демонічної руки більше немає, але тепер під час самої гри можна змінювати стилі бою, що приносить якусь зручність і різноманітність. Але тут криється друга вада: у грі просто дикий бектрекінг. У другій половині гри нам доведеться відвідати ті самі локації і битися з тими ж босами, тільки в зворотному порядку. Це, звісно, дещо змащує загальне враження від гри. Штучне збільшення часу проходження зіграло з DMC 4 злий жарт — другу половину проходиш уже через силу.
Пару слів про управління: не те щоб зовсім все було погано, але грати на клавіатурі досить незручно. Тож наявність геймпада буде дуже доречною.
Ось у чому грі не відмовиш, так це у постановці. Робота над всесвітом гри опрацьована на ура. Автори дуже лаконічно продовжують історію, вписують нових персонажів і дарують дедалі більше нетривіальних ситуацій на кшталт серій. Творчий підхід, крім того, помітний у діалогових сценах, а також у грамотній подачі сюжету. Данте відмочує жарти і підколює Неро при кожному нагоді, і не тільки Данте опрацьований добре, інші персонажі є харизматичних особистостей. Серія DMC славиться чудовою постановкою сюжетних сцен і до 4-ої частини планку якості підняли на новий рівень: з режисуванням і постановкою роликів все добре настільки, що після проходження їх хочеться переглядати як кіно.
На найвищому рівні також виконано і музичну складову. Під час боїв з рядовими ворогами та босами грає хард рок упереміш з електронною музикою, а в спокійні моменти грає легка та мелодійна музика. Заголовна тема гри так взагалі шикарна і досі живе в моєму плеєрі.
Загалом Devil May Cry 4 можна довго хвалити і лаяти одночасно. А справді якихось серйозних мінусів немає. Сюжет, звісно, не геніальний, але цілком хороший.
Загалом гра є гідним представником серії та жанру загалом.
Загальна оцінка 8/10