Огляди ігор на PC, PS4, XBOX One та інших платформах

Highguard — мультиплеерний шутер від вихідців з Respawn Entertainment, який громадськість буквально возненавиділа ще під час першого показу на закритті презентації The Game Awards. Мало того, що гра виглядала як китайський клон Apex Legends, так ще й ведучий Джефф Кілі (Geoff Keighley) назвав її «головним анонсом церемонії», розчарувавши аудиторію, яка сподівалася на показ чогось більш амбіційного та масштабного. Проект миттєво отримав клеймо «Concord 2.0», а на релізі зібрав тонну негативних відгуків, ставши найнижче оціненою грою 2026 року.

Серія Pathologic, більш відома в СНД-ком'юніті як «Мор (Утопія)», вважається одним із стовпів відеоігрового артхаусу, де геймплейні механіки вибудовуються навколо однієї конкретної ідеї і пропонують нестандартний ігровий досвід, який рідко зустрінеш у «стерильних» проєктах від великих видавців. Мало яка студія може собі дозволити створити дуже похмуру, складну, глибоку, але при цьому добре написану гру, яка не веде користувача за рукою і пропонує неймовірний простір для різних експериментів. У багатьох відношеннях через це Pathologic ніколи не користувалася масовим попитом, залишаючись до виходу третьої частини «проєктом для естетів».

Ігри про мореплавців і піратство не користуються особливою популярністю ані у розробників, ані у геймерів. Якщо раніше серії на кшталт легендарних «Корсаров» (Age of Pirates, Sea Dogs) мали попит у величезної аудиторії, то зараз подібні проекти часто стають нішевими і не претендують на масовість. Досить відома Sea of ​​Thieves ледве заповнює свої сервери гравцями, а нещодавній ААА-продукт від Ubisoft — Skull and Bones — взагалі з тріском провалився на релізі. Тим не менш, ігри про піратів все ще виходять, і якщо ви фанат цього сеттингу, то для вас невелика інді-студія випустила Salt 2: Shores of Gold, де дослідження морських просторів чудово поєднується з класичними механіками виживання.

Когда Ubisoft Mainz анонсувала Anno в сеттингу Давнього Риму, очікування вийшли далеко за межі фан-бази серії. Нарешті розробники замахнулися на радикально іншу, культову епоху, яку ми пам'ятаємо з Caesar і Pharaon: легіонери, великі походи, жорстка соціальна ієрархія та держава, що існує ради завоювань. В перші години гри естетика дійсно підкуповує: величні акведуки, античні боги, триреми в портах. Але варто копнути глибше, як розумієш: перед нами класична формула Anno, акуратно упакована в римські декорації. Погано це? Давайте розбиратися.

Ти частина мене, а я частина тебе.

Удивительно, як через два десятиліття забута багатьма «Дюна» Френка Герберта (Frank Herbert) не просто набула нового дихання, а переродилася в мейнстрімову франшизу. Лише за п’ять років ми отримали дві вражаючі картини Дені Вільнева (Denis Villeneuve) (і третя вже готувалася до виходу), повноцінний серіал «Дюна: Пророцтво» (Dune: Prophecy) від HBO, непогану 4X-стратегію Dune: Spice Wars і, звичайно ж, масштабну ММО Dune: Awakening, яку на старті вихваляли як користувачі, так і критики.

Чорно-біла візуальна новела «Зайчик» Tiny Bunny заснована на однойменному оповіданні інтернет-письменника Дмитра Мордаса. Розробники з Saikono не просто перенесли ключові події у формат відеогри, а розширили оригінал і зробили історію нелінійною. В результаті вийшов один з найцікавіших представників жанру за останній час. 5 грудня 2025 року вийшов фінальний п’ятий епізод. Ми вже пройшли повну версію «Зайчика» і поспішаємо поділитися враженнями.

Після приголомшливого успіху Battlefield 6 ігрова спільнота різко втратила інтерес до серії Call of Duty, і до загального здивування, повністю проігнорувала будь-які інформаційні приводи навколо сьомої Black Ops. Ще вчора всі навколо кричали про те, як хороша була шоста частина, а тепер після релізу наступної номерної гри — абсолютна тиша. І знаєте, це навіть на краще, тому що Treyarch не тільки створила, мабуть, найгірший проект у серії (так, навіть гірше, ніж MW3), але й халтурила абсолютно в усіх аспектах.

Syberia — одна з най «живучих» франшиз у жанрі point-and-click, через 23 роки її легендарна перша частина повертається у вигляді повноцінного ремастера. Незважаючи на те, що квести вже не так популярні, як два десятиліття тому, саме ця серія досі залишається на слуху і користується любов'ю гравців. Створена покійним художником коміксів і письменником Бенуа Сокалем (Benoît Sokal), Syberia стала вершиною розвитку жанру після Myst і проектів LucasArts, запропонувавши видатну графіку, глибокий сюжет і винахідливі головоломки. Саме завдяки цьому у гри з'явилася величезна армія шанувальників, яка, до слова, досить холодно зустріла оновлену версію. Що ж не так з ремастером, ми розповімо в цьому огляді.

Escape from Tarkov — це не просто гра. Це явище. Проект, який починався як амбіційний експеримент російської студії Battlestate Games, перетворився на символ хардкорного виживання і одну з найобговорюваніших ігор десятиліття. Тепер, після років бети, безкінечних вайпів, суперечок, багів і надій, «Тарков» нарешті вийшов у повноцінний реліз. І здається, що за ці роки він встиг стати чимось більшим, ніж просто шутером з елементами симуляції. Це вже частина культурного шару — гра, яка об'єднує, дратує, затягує і не відпускає.

12 листопада вийшли фінальні епізоди Dispatch — гри, яка за лічені тижні перетворилася на хіт Steam з більш ніж мільйоном проданих копій і постійно зростаючою аудиторією фанатів. Розповідаємо, чим так затягує цей інтерактивний мультсеріал про будні диспетчера у світі супергероїв і злодіїв.

Жанр екстракшн-шутерів завжди вважався нішевим через високий поріг входження, складні механіки, хардкорне PvP та незрозуміле прокачування. Щоб навчитися більш-менш пристойно грати, наприклад, в Escape from Tarkov, потрібно витратити на це сотню годин вільного часу. Багато студій, відкрито копіюючи ігровий луп «Таркова», намагалися всіма силами спростити більшість механік, щоб залучити менш хардкорних геймерів, але в підсумку їх проекти закономірно швидко провалювалися. ARC Raiders могла зазнати тієї ж долі через надмірні спрощення, але, на диво, вона не тільки стала головним хітом сезону, але й може отримати статус нового флагмана жанру. Так у чому ж секрет ARC Raiders? Спробуємо розібратися в цьому огляді.

Перші враження від мультиплеєра Battlefield 6 були надзвичайно позитивними, адже давно не було якісних шутерів у мілітаристській тематиці, де кожен елемент геймдизайну відшліфований до блиску. Але чим більше часу я проводив за ігровим процесом, тим чіткішими ставали проблеми та невдалі моменти, які не лише затінювали всі хороші сторони, але й суттєво псували загальне враження від проєкту в цілому. У цьому огляді йтиметься про те, що не так з Battlefield 6 і чому розробникам обов'язково потрібно переробити ключові моменти, щоб зберегти стабільний онлайн.

Глянучи на всі ті труднощі, через які спочатку пройшла оригінальна Vampire: The Masquerade — Bloodlines, а потім і її сиквел, легко можна повірити в реальність вампірського змови: ніби упирі навмисно саботували розробку, щоб зберегти Маскарад. З моменту анонсу продовження пройшло більше шести років, і в якийсь момент склалося враження, що проект ми ніколи не побачимо. Однак Vampire: The Masquerade — Bloodlines 2 виявилася такою ж невбиваною, як кровососи, про яких вона розповідає. При цьому, незважаючи на те що в результаті вийшла фундаментально інша гра в порівнянні з оригіналом, обидві частини поєднує на диво схожий набір сильних і слабких якостей.

Battlefield 6 нарешті вийшла і очікувано влаштувала шум у ігровому середовищі. Високий онлайн у Steam, добрі оцінки в пресі, масова депресія в студіях Activision (на фоні низьких показників бети Black Ops 7) і, звичайно ж, всеобщее обожання. Так, мультиплеерна частина у гри дійсно вийшла дуже крутою та захоплюючою. Але що сталося з одиничною кампанією? Чому EA за весь час рекламної кампанії нічого про неї не розповідала? Чому геймери намагаються не згадувати про сюжет гри у своїх рецензіях? Чи все ж Battlefield Studios вдалося знищити Call of Duty на полі кінематографічних шутерів? Відповіді на ці численні питання — у нашому огляді.

Созданий з ескізів для другого DLC до Dying Light 2: Stay Human тріквел The Beast мав стати справжнім спадкоємцем першої частини та задовольнити всі «хотілки» фанатського ком'юніті. Розробники повернули більшість систем з оригіналу 2015 року, включаючи вогнепальну зброю та транспорт, а також буквально переосмислили тон серії, повернувши відкриті простори з доповнення The Following, спрощену геометрію міської місцевості без хмарочосів, складні погоні вночі та, звичайно, Кайла Крейна, на озвучення якого знову запросили Роджера Крейга Сміта (Roger Craig Smith). Здавалося б, ось вона — найкраща формула для ідеального продовження, однак назвати The Beast гідним продовженням і найкращою грою в серії у нас язик не повертається. Чому так — пояснимо в нашому огляді.

Якщо в будь-якому великому спільноті геймерів задати питання, яка гра заслуговує права називатися ідеальною, то напевно знайдуться ті, хто відразу ж згадає оригінальний Hades. Вона вважається однією з найкращих представниць жанру roguelike: з запам'ятовуючим яскравим візуальним стилем, цікавим давньогрецьким сеттингом, динамічними битвами і, що не менш важливо, глибоким сюжетом, який інноваційним чином подається під час забігів і в перервах між ними. Головне — у проєкту немає явних серйозних недоліків. І саме з цієї причини так вражає нова Hades 2. Сіквел бере формулу попередниці і покращує її в такій мірі, що перша частина починає сприйматися як проба пера.

Silent Hill f — проект надзвичайної важливості, авторам якого випала непроста задача довести, що франшиза дійсно повернулася. Тут, звичайно, можна заперечити, що минулого року з цим вже впоралася польська Bloober Team, випустивши Silent Hill 2, однак зробити ремейк культового шедевра — не те ж саме, що з нуля розробити нову вдалу гру. Гідної оригінальної Silent Hill ми не бачили, мабуть, з часів третьої частини. Але нарешті дочекалися: Silent Hill f дійсно реліз того рівня якості, про який фанати мріяли кілька десятиліть. Ось тільки приймуть новинку далеко не всі.

Формат візуальної новели може передбачати ігри найрізноманітніших напрямків, від еротичних історій до повноцінних хорорів. No, I'm not a human належить до другої категорії. Її дія розгортається у світі, де звичне життя порушене прибуттям монстрів, які вміють маскуватися під людей. Ваша задача — виявляти їх і не пускати до себе додому. Але чи варто витрачати час і гроші на подібний геймплей? Відповіді на це питання присвячений наш огляд.

Серію Borderlands, звісно, не назвеш нішевою. Ігри франшизи розходяться мільйонними тиражами і приваблюють масу геймерів у перші дні релізу. Так, нову Borderlands 4 на старті в одному тільки Steam запустило понад 300 000 людей. Тим не менш, незважаючи на популярність, проекти серії рідко залишають помітний слід в індустрії, викликають бурхливі дискусії на форумах або претендують на звання «ігри року». При всіх незаперечних перевагах їм майже завжди чогось не вистачає, щоб прорватися в вищу лігу і опинитися в центрі загальної уваги. Borderlands 4 — наочний тому приклад.