До Outlast'а я був слабо знайомий з хорор іграми і довго не наважувався зіграти в нього. Всі говорили про те, який він страшний, скільки наробили цегли і називали його кращим хорором. На жаль, для мене все виявилося інакше.
Гра почалася з нічної поїздки до психіатричної лікарні, місце оповите таємницею та пітьмою пізньої пори. Мені довелося незвичайним чином влізти в це місце, а невідомість все сильніше охоплювала мене. Але пройшло кілька хвилин і кілька несподіваних моментів як усе закінчилося. Не минуло й години, як я звик до цього місця, пізнав усе і страх пішов, а гра більше не намагалася показати мені щось нове. Почалася рутина з біганини від мужиків із трубами, пошуку трьох запобіжників чи кранів. Потім камера кудись провалилася і за мною всю гру бігав товстун. Напружених ситуацій стало дуже мало і ставало нудно. Мене утримувала лише непогана історія та бажання побачити кінець.
Через кілька годин побачив світло за дверима, що відкрилися, і підбив підсумок, що моя пригода була занадто затягнутою і я не зміг отримати належного задоволення. Атмосфера цього місця занадто швидко розсипалася і єдиним фактором, що підштовхує, залишилося бажання побачити кінцівку з титрами.
Outlast непогана гра, але не чекайте від неї чогось особливого і, можливо, вона вам сподобається.