"СТАЛКЕР". Ох, скільки спогадів пов'язано з цим словом, яке спочатку мало на увазі чуваків, що бродять по закинутим місцям і іншим забутим місцям, після 2007-го року назавжди стали асоціюватися у нас з трилогією ігор, яка була створена на пострадянському просторі, і тому стала такою атмосферною і величною для людей з цього ж пострадянського простору.
Зараз, незадовго до виходу другої частини, саме час написати огляд на вже вийшлі ігри цієї серії. І зараз розповім про першу, про "Тінь Чорнобиля"
Це зараз, коли мова заходить про це місто, ми не замислюючись згадуємо саме цю гру, і вважаємо такі думки само собою зрозумілими, а адже спочатку Сталкер повинен був розповісти про вигадану техногенну трагедію в Криму, а тільки потім розробники вирішили, що краще не вигадувати якусь трагедію, а зробити свій проект на базі реально сталося.
Гру чекали дуже довго (прям як другу частину), і ось у 2007-му вона все-таки вийшла, і вийшла вона обрізком (навіть після стількох років розробки). Чому? Ну наприклад вирізали кілька локацій, які повернули в двох наступних частинах, спочатку задумана, амбітна система життя ігрового світу "A Life" на релізі знатно деградувала, NPC в грі були вкрай тупі і навіть не вміли кидати гранати (але вже в наступній частині вони навчилися так робити), ще в грі хотіли реалізувати стелс, але на релізі тихо прирізати навіть одинокого бандита було практично неможливо. Здається, графіку теж хотіли зробити краще, але від цього також відмовилися. (Там ще купу всього вирізали, але мені лінь перераховувати)
І не дивлячись на все вище перераховане гру оцінили, звеличили, і грають досі. До цього дня існують десятки, якщо не сотні каналів на Ютуб, груп у телеграмі та ВК, інших спільнот, які роблять контент по цій грі. Чому так? Ну по-перше, через її рідну СНД атмосферу, яка є у всьому: у говорі персонажів, у кривих текстурах, в ефекті вогню, у локаціях, у траві, у перестрілках і т.д.
Не обійшлося і без колоритних персонажів: першим на думку спадає Сидорович — трохи дивний скупник мотлоху, а за сумісництвом чувак, який кидає Міченому (так звуть головного героя) перший квест, а ще його мемні фрази, що стали легендарними: "Ти б ще консервних банок назбирав", "Удачного полювання, сталкер" і т.д.
Навіть раптові сюжетні повороти тут є, наприклад: у КПК героя з самого початку висить квест: "Вбити Стрілка", а ближче до кінця гри виявляється, що цим "Стрілком" виявляється сам Мічений)).
На той момент наукова фантастика була на піку популярності і GSC Game World безумовно цим скористалася: у грі є кілька атмосферних і до мурашок страшних лабораторій, які кишать паранормальщиною, створеною науковим шляхом. Збір артефактів (який теж деградував, але повернув спочатку задуманий вигляд у "Чистому Небі") — збирання незрозумілих різнокольорових куль, які можна одягнути на себе, прокачавши якісь скіли перса, і одночасно, додавши йому недуги або продати за солідну суму.
У грі є купа різної зброї (яку, як ви могли здогадатися, теж спочатку можна було прокачувати і цим ми зможемо зайнятися лише в наступній частині) і прибамбасів до неї: приціли, глушники (хоча вони марні), навіть підствольний гранатомет.
Воювати в грі доводиться і з гопниками-бандосами, і з вояками, і з сектантами з Моноліту, і звичайно з мутантами на будь-який розмір і зріст. Загалом фауна ворогів і фракцій дуже широка. До речі про фракції, є дві кілька нейтральних до героя організацій, але з них виділяються дві — "Борг" і "Свобода", які є повними протилежностями (і спочатку в них можна було б вступити, але це залишили на "Поклик Прип'яті"). "Борг" топить за жорстку дисципліну і знищення Зони, а "Свобода" за демократію і за вивчення Зони. І що примітно, "Борг" носить чорні анархістські костюми, а "Свобода" зелені військові комбінезони, ще перші використовують сучасну зброю з країн НАТО, а другі тішаться тим, що дісталося у спадок від СРСР. Цікаве зауваження чи не так)
Гра вийшла в міру складною, але ця складність не викликає дискомфорту.
І трохи про її кінцівки: спочатку планували зробити одну або дві кінцівки, але видавець наполіг, щоб їх було більше, і у нас є дві "реальні" кінцівки, в яких Мічений/Стрілець вирішує долю таємної організації "О-свідомість", і аж 5 фейкових де герой загадує бажання (яке саме вирішується за принципом стилю проходження вами гри), але в результаті їх загадування герой так чи інакше гине, або від своєї жадібності, або зі своєї кровожерливості, або ж від жадоби влади, але так чи інакше гине.
Для того часу в грі була хороша графіка (такою вона залишилася і зараз особисто для мене), не найкраща оптимізація, але згодом багато чого пофіксили (хоча й не все), надзвичайно атмосферний саунд, починаючи від музики в головному меню, закінчуючи шурхотом листя і тріском багаття. До речі, про багаття, не можу не згадати про прекрасні вечірні посиденьки біля нього, де інші сталкери перекидалися цікавими історіями.
У грі навіть мультиплеєр був, правда, надзвичайно посередній, проте він досі не помер.
Але ще треба розповісти про моди до сталкера, які стали невід'ємною частиною серії. Їх так багато, і вони існують абсолютно на будь-який смак, починаючи від фанатських ремастерів і геймплейних доповнень, закінчуючи новими сюжетами, модами до інших особливо великих модів, і ще поверненням втраченого контенту. До речі, про останнє, спочатку перша частина Сталкера задумувалася під іншою назвою і взагалі з іншим сюжетом і іншими механіками. Фанати навіть змогли повернути цю не вийшлу гру, і її реально можна пройти від початку до кінця. (Її назва "Oblivion: Lost" начебто)
Висновок:
S.T.A.L.K.E.R.: Shadow of Chernobyl — це досить сирий продукт, але так чи інакше став легендою, який люди не втомлюються проходити десятки разів і створювати до нього все нові і нові модифікації та пиляти контент.