Думка: чому авторам The Witcher 4 варто було б повчитися у творців The Blood of Dawnwalker

Признаю, я не найкращий фанат третього «Відьмака». Не можу назвати її поганою, але як гравцеві, для якого геймплей важливіший за сюжет і атмосферу, The Witcher 3: Wild Hunt здається мені менш привабливою, ніж більшості. Зате нещодавно мене зацікавила перша повноцінна демонстрація ігрового процесу The Blood of Dawnwalker — RPG, над якою працюють багато колишніх розробників «Відьмака». Новий проект в першу чергу сприймається як геймплейно покращена The Witcher 3, яка виправляє саме мої особисті претензії. Можливо, на гру варто звернути увагу не тільки геймерам, але й дизайнерам CD Projekt RED, які прямо зараз зайняті The Witcher 4 і напевно ламають голову, як освіжити формулу серії.

Третій «Відьмак» — справжній титан серед RPG. Мало які рольові ігри пропонують настільки ж комплексні та захоплюючі квести в такій кількості і на такому рівні як хіт CD Projekt. The Witcher 3 може похвалитися чудово написаними діалогами, яскравими, харизматичними персонажами та безліччю по-справжньому непростих моральних дилем, над якими довго розмірковуєш навіть після їх прийняття.

І тим не менше, остання пригода Геральта з Ривії набридла мені вже десь в першій третині проходження. Я дійшов до фіналу, так, однак не без зусиль. Аналогічної проблеми, що цікаво, я не відчував з першою The Witcher і The Witcher 2: Assassins of Kings. Швидше за все, тому що ті ігри куди більш камерні за масштабом, а тому їх недоліки банально не встигають довести до точки кипіння.

Одна з моїх головних претензій до The Witcher 3, яку за ці 10 років ви напевно чули вже безліч разів від багатьох людей, — слабка бойова система. Бої з людьми-ворогами і чудовиськами одноманітні, абсолютно неглибокі в плані механіки і в цілому нудні — серйозний недолік в грі про мисливця на монстрів.

Бої в The Witcher 3 зводяться до ухилень і ударів, використанню клинків, а також періодично арбалета, бомб і обмеженої кількості магічних знаків. На папері бойовий арсенал Геральта, здається, не такий вже й скромний, однак, на жаль, він практично не змінюється протягом усієї гри. На 80-му годині пригоди герой бореться з ворогами тими ж методами, якими бився в перші 10 годин. Навіть на найвищому рівні складності бійка не стає чарівним чином більш тактичною. Скоріше — затягнутою.

Частково проблема в тому, що Геральт змушений розмахувати своїми мечами всю гру — він прив'язаний до одного і того ж мувсету. Навіть якщо замінити сталевий меч сокирою чи булавою, функціонально нічого не зміниться. Інша складова не найцікавішої бойової системи — дизайн самих ворогів. Серед рядових ворогів базової гри тільки лісовики вимагають від геймера хоч якоїсь серйозної залученості в те, що відбувається на екрані, тоді як більшість монстрів можна перемогти старим-добрим підходом «вдарив — ухилився — вдарив».

Те, що Геральт віддає перевагу двом клинкам, ще й безпосередньо негативно позначається на дослідженні відкритого світу. Не так вже й цікаво знаходити скрині з лутом на величезній карті заради чергових варіацій срібних і сталевих мечів, які не вносять жодного різноманіття в геймплей.

Недоліки The Witcher 3 пояснюються творчими обмеженнями, з якими стикнулися дизайнери гри. CD Projekt робила RPG про Геральта, а Геральт — усталений персонаж з популярної серії романів, у якого є канонічні вподобання. Він не стане використовувати спис з щитом або два кинджали, та й доступу до якоїсь незвичайної магії в нього ніколи не буде. Якщо йти всупереч образу Геральта заради геймплейної варіативності, то вийде інший герой. Той факт, що розробники взагалі дали йому можливість відрощувати бороду — вже велике відступлення від характеру персонажа.

The Blood of Dawnwalker розробляє команда вихідців з CD Projekt RED. Багато її учасників покинули компанію після релізу доповнення Blood and Wine. Чому? Заради креативної свободи. Ось що з цього приводу в інтерв'ю для PC Gamer заявив геймдиректор The Witcher 3 і засновник нової студії Rebel Wolves Конрад Томашкевич (Konrad Tomaszkiewicz):

Під час перегляду двадцятихвилинного розбору геймплею схожості між The Witcher 3 і The Blood of Dawnwalker ігнорувати складно: фентезійна версія Карпат з нової гри візуально нагадує пейзажі Велена, у бою чутно динамічну слов'янську музику, а головний герой — піввампір Коен — носить зачіску в стилі Геральта з The Witcher 2: Assassins of Kings і дотримується схожої моди в плані одягу. Однак важливі не схожості, а відмінності між проектами. Саме вони доводять, наскільки ігри подібного роду виграють від наявності цікавих механік.

Наприклад, бійка The Blood of Dawnwalker — явний крок вперед. Незалежно від того, чи б'ється Коен у своїй людській формі, використовуючи холодну зброю, чи в образі вампіра, покладаючись на довгі кігті, бойова система вимагає від гравця уважно стежити за тим, що відбувається на екрані. За механікою вона нагадує динамічну версію боїв з Kingdom Come: Deliverance 2: потрібно обирати напрямок удару і парирувати ворожі випади. При цьому прямо під час дуелі заповнюється особлива шкала, що дозволяє Коену виконувати хитрі тактичні прийоми — на кшталт кидка піску в очі.

Обнадіює й те, що після перемоги над бандитами в ролику Коен підібрав клинок іншого класу. В мережі також можна знайти інформацію, що в грі буде зброя різних видів: не лише мечі, а й списи, луки та магічні знаряддя вбивства. Причому, трансформуючись у вампіра, Коену не обов'язково завжди битися за допомогою кігтів — в формі упиря холодна зброя також доступна, що відкриває гравцеві додаткові опції.

Проте найбільше The Blood of Dawnwalker інтригує магічними здібностями героя. Після заходу, коли в жилах починає бурлити вампірська сила, Коен може телепортуватися на короткі відстані — мов у Dishonored, — а також ходити по стінах. Важливість подібних навичок важко переоцінити, оскільки вони безпосередньо впливають на інші аспекти гри. Навколо них, наприклад, можна вибудовувати більш цікаву вертикальну конструкцію локацій. Та й стелс стає цілком робочим варіантом проходження.

Тут, звісно, варто уточнити: я не натякаю, що The Blood of Dawnwalker стане в усіх сенсах кращою грою, ніж The Witcher 3 або майбутня The Witcher 4. Якість саме рольової складової проекту залишається під питанням, як і загальний рівень продакшену. Все ж це не ААА-реліз. Проте, повторюся, The Blood of Dawnwalker демонструє креатив, який хотілося б бачити й у наступних іграх про відьмаків.

Насправді, якщо CD Projekt RED готова експериментувати з новими ідеями, то зараз — найкраща для цього можливість: зробивши протагоністом The Witcher 4 Цірі замість Геральта, студія в якійсь мірі позбулася творчих кайданів.

За каноном Цірі ще ніколи не ставала повноцінною відьмою, а отже, у розробників є унікальна можливість розкрити героїню з цього нового ракурсу відповідно до особистого бачення. Яку зброю зможе використовувати принцеса Цинтри і як вона буде поводитися в бою — це вже вирішувати геймдизайнерам.

Крім того, не можна забувати про те, що Цірі доступна справжня магія, а також унікальні здібності, надані Старшою Кров'ю. Розробники вже заявили, що вони сильно «понерфлять» дівчину, щоб грати за неї було цікавіше, однак це не скасовує того, що вона в теорії зможе робити речі, яким позаздрить Коен з The Blood of Dawnwalker. Геймплей четвертої частини від цього тільки виграє.

Вирисовується цікава ситуація: у The Witcher 3 тепер є одразу два духовних спадкоємці. А може, навіть і три — деякі з колишніх авторів також займаються наступною Fable, яка, за чутками, сильно нагадує «Дику Полювання». У якого з усіх цих проектів найбільше шансів виправдати очікування геймерів — сказати складно. Тим не менш, хочеться вірити, що всі розробники зробили висновки і врахували критику, щоб більше жодні елементи їхніх ігор не провисали.

А що думаєте ви? Чи варто колишнім і нинішнім співробітникам CD Projekt RED надихатися ідеями одне одного? Розкажіть у коментарях.