Серія Persona давно стала візитною карткою Atlus: її знають, обговорюють, чекають сиквелів і порівнюють з іншими JRPG. Я сам з величезним задоволенням пройшов ігри Persona 3 Reload та Persona 5, тому прекрасно розумію, чому ця серія стала культовою.
На цьому фоні новий проєкт студії, Metaphor: ReFantazio, вийшов якось тихіше. Але саме в цій тіні я знайшов для себе гру, яка подарувала набагато більше емоцій, ніж очікував.
Я провів у Metaphor: ReFantazio майже 200 годин і можу сказати з упевненістю: це мій особистий шедевр року. У гри є об'єктивні недоліки, але глибина світу, захоплюючий геймплей, продумані персонажі та вражаючий саундтрек зробили її для мене особливою. У цій статті хочу розповісти, чому вона затмила не тільки гучні хіти самої студії, але й взагалі всі ігри, що вийшли в тому році, і стала моєю грою року.
Metaphor: ReFantazio вирізняється своїм унікальним арт-стилем, який поєднує середньовічну та JRPG-естетику, створюючи вражаючі та запам'ятовувані локації. Карта світу буквально живе: кожна локація продумана з любов'ю до деталей — від величних замків до тихих сіл і данжів.
Гра пропонує величезну кількість активностей: ви берете участь у гонці за королівський трон, де кожен суперник відчувається «живим» — ви зустрічаєте їх у різних куточках світу, і кожен має свої маршрути, історію та характер. Це створює відчуття живого і дихаючого світу, де кожен ваш крок має значення.
Навіть під час подорожі на кораблі ви не будете нудьгувати: можна зупинитися, насолодитися видом, поспілкуватися з напарниками, приготувати їжу або почитати книгу. Швидке переміщення реалізовано так, що ви завжди відчуваєте себе частиною світу, а не просто глядачем.
Хоча бійка в Metaphor: ReFantazio у багатьох аспектах нагадує серію Persona, гра вражає переходами між анімаціями та візуальними ефектами. Кожна дія персонажів — від звичайної атаки до магічного вміння — супроводжується плавними та ефектними анімаціями, які роблять битви більш динамічними та видовищними. Деякі боси настільки безумно задизайнені, що нагадують босів з ігор Хідетаки Міядзакі в серії Souls.
Геймплей на високій складності дійсно дає виклик, боси кидають справжнє випробування, особливо якщо грати на високій складності, але складність залишається керованою: з відкриттям усіх персонажів для вашого загону та підбором оптимального билда, битви стають легшими. Мені вдалося зібрати такий билд, і фінальний бос, навіть на складному рівні, перестав бути непереможним.
Система прогресу та дослідження світу також продумані: персонажі розвиваються поступово, ви відкриваєте нові навички та можливості, а дослідження різноманітних локацій завжди винагороджується цікавими знахідками та подіями.
Геймплей захоплює саме комбінацією знайомої системи, продуманого виклику та яскравих візуальних покращень, завдяки чому досліджувати світ і брати участь у боях хочеться знову і знову.
Я не буду вдаватися в спойлери — хочу, щоб ви пройшли цю пригоду самі. Скажу лише одне: сюжет тут дійсно інтригує і місцями відчувається набагато дорослішим і драматичнішим, ніж у тій же Persona 3 або Persona 5. В основі історії — серйозна місія, від результату якої залежать не тільки долі напарників, але й набагато більше. Герої навколо вас не просто декорація: вони живі, у кожного є свій мотив, своя повістка і свій шлях розвитку.
Персонажі в грі прописані дуже глибоко — це стосується не тільки головних, але й другорядних. У кожного NPC є характер, розпорядок і реакція на події світу; правильний вибір у діалогах дійсно зміцнює зв'язок (bond) з конкретним персонажем і відкриває додаткові сцени або опції. На відміну від серії Persona, тут головний герой говорить, у нього є характер — і це надає історії більше ваги. Саме завдяки цьому оповідання відчувається особистим: ви не просто спостерігаєте, ви залучені.
Деякі моменти сюжету та окремі сцени проти босів відчуваються кінематографічно та емоційно напруженими — це посилює враження від персонажів і їхніх рішень. При цьому сама сюжетна лінія часом йде в більш серйозні, «дорослі» теми — без зайвої мелодрами, але з помітною емоційною вагою.
Щодо романтичних ліній: повноцінної механіки роману з персонажами в грі немає. Зате увага зосереджена на реально продуманих зв'язках між персонажами та розвитку відносин через побічні завдання та активності. Головний герой має свій характер і робить вибори, які впливають на взаємодію з іншими, а уважне проходження гри (при покращенні зв'язків з персонажами) може дати гравцеві натяк на канонічні уподобання героя (до однієї героїні), але нічого серйозного не очікуйте.
Якщо порівнювати глибину подачі з серією Persona — Metaphor: ReFantazio не копіює формулу, а часто йде далі в емоційній серйозності та зрілості тем. Persona більше покладається на підліткові метафори та соціальні архетипи; тут же історія місцями здається більш дорослою, а персонажі — менш клішованими і більш багатошаровими.
Музика в Metaphor: ReFantazio — це не просто фон, а повноцінний інструмент створення атмосфери. Від тихих і медитативних мелодій у містах до напружених, епічних композицій у битвах з босами — кожен трек посилює емоції і підкреслює характер сцени. Ambient-композиції особливо вдало передають відчуття простору, природи і руху в світі Еухронії, створюючи відчуття живого і дихаючого світу.
Музичне супроводження допомагає розкривати персонажів і їхні емоції. У діалогах і ключових сюжетних сценах мелодії підкреслюють внутрішні переживання героїв, роблячи їх більш живими і близькими гравцеві.
Крім того, візуальний стиль гри гармонійно підтримує звук: поєднання середньовічної естетики та JRPG-впливів створює цілісний художній світ, де музика і картинка працюють разом, посилюючи відчуття магії та пригоди.
Інтерфейс Metaphor: ReFantazio — це не просто інструмент для навігації, а повноцінна частина художнього вираження гри. Меню, панелі та елементи управління виконані з винятковою увагою до деталей, поєднуючи функціональність і візуальну привабливість.
Кожен елемент інтерфейсу гармонійно вписаний у стиль гри: шрифти, іконки, анімації переходів — все створює відчуття цілого і живого світу. Навіть стандартні дії, такі як відкриття інвентарю або перегляд карт, супроводжуються плавними і приємними візуальними ефектами, які посилюють занурення і задоволення від гри.
Взаємодія з інтерфейсом інтуїтивно зрозуміла і комфортна: ви легко знаходите потрібні елементи, відстежуєте прогрес персонажів і квестів, і одночасно насолоджуєтеся атмосферою світу Еухронії. Інтерфейс тут не просто утилітарний — він робить гру ще більш естетично вражаючою і захоплюючою.
Для мене Metaphor: ReFantazio — це не просто найкращий проєкт студії Atlus, але й один з найвражаючих релізів того року. Гра вирізняється продуманим світом, унікальним арт-стилем, живими персонажами, захоплюючою бійкою та музикою, яка створює магію. Кожна деталь, від інтерфейсу до саундтреку, працює на враження живого, дихаючого світу.
Metaphor: ReFantazio здатна захопити на сотні годин: дослідження світу, відкриття нових можливостей, взаємодія з персонажами — все це робить кожне проходження унікальним. Сюжет місцями драматичний і дорослий, а персонажі настільки добре прописані, що навіть другорядні герої запам'ятовуються і залишаються з тобою надовго.
Вона стала одним з найкращих JRPG, в які я коли-небудь грав.