Як у нашому сучасному світі, де все еволюціонує з метою підвищення максимального комфорту для споживачів, існують старі способи платежу, як у часи початку інтернету? Здавалося б, що цифровізація прибере непотрібні варіанти зарахування коштів на рахунок, адже банально зручніше купити кредиткою, сидячи вдома. Так ще можна поставити на щомісячний платіж для якогось сервісу і забути про запарку. Але, як ми бачимо, карти поповнення все ще з нами і все ще затребувані.
В цій статті я хочу детальніше вивчити і зрозуміти, в яких випадках загальний прогрес не може замінити собою старі добрі можливості оплати.
Головний закон капіталізму — пропозиція є там, де є попит. Існуюче наявність карт у супермаркетах говорить нам про те, що вони на даний момент затребувані. У супермаркетах стоять цілі окремі полиці з картами поповнення на будь-який смак: від відеоігор до музичних сервісів.
Розповідь, звичайно, почнеться з всенародних карт Steam. На вітрині в порожньому місці були картки по 20 і 30 євро. Вони пустують, стафф від Габена завжди в попиті. Раніше їх величезний плюс був безрегіональна доступність. Тобто, маючи казахський Steam і поповнюючи євро, валюта автоматично конвертувалася в тенге, що давало величезні плюшки, адже тенге то ще вільне падіння, і в вдалий момент, коли євро дорогий, а видавці ще не встигли слідом за інфляцією змінити цінник у тенге, можна було непогано наваритися.
Окрім Steam є також картки інших магазинів цифрової дистрибуції.
Існують карти підпискових сервісів типу Netflix, а також карти поповнення рахунків від Apple і Playmarket. Їх унікальність в тому, що можна вибрати, на яку суму бажаєш придбати товар, і касир тобі видасть стільки, скільки ти хочеш. Також можна дуже добре заощадити користувачам Spotify. Просто купуючи преміум за 11 євро замість 13, але онлайн.
На деяких картах стоїть обмеження «18 плюс», як на картах від PlayStation. Але касири закривають на це очі при продажу дітям.
Усі вищезазначені карти активуються лише в регіонах з валютою в євро.
Ви берете з прилавка карту поповнення в необхідному номіналі в супермаркеті або на заправці. По суті, ви берете порожню паперову, іноді пластикову карту і платите стільки, скільки на ній написано, без комісії. Як тільки касир проб'є її на касі, вона стає активною. Це так звана захист від крадіжки. Красти немає сенсу, без касира вона безкорисна. Але чек видається не простий, як на звичайні товари, а спеціальний, що підтверджує активацію карти.
І логічно припустити, що це зроблено для того, щоб можна було повернути товар продавцеві у випадку неактивації? Але ні, так воно не працює. На жаль, повернення коштів не передбачено. У випадку неактивного коду або ж нечитаємості коду після стирання сріблястої смужки всі претензії можна вислати в підтримку відповідного сервісу. Якщо оператор переконається в тому, що ви все зробили правильно і вина виключно в самій карті, то він вручну зарахує суму на ваш рахунок.
А працює це за системою ePay. ePay — це платіжний процесор, який працює з роздрібними мережами і цифровими сервісами (Steam, Netflix, Spotify тощо). Він відповідає за генерацію, активацію і перевірку кодів на передплачених картах. Коли ви купуєте карту, ePay через касу магазину активує код і передає його в базу даних відповідного сервісу. Окрім ePay, на ринку працюють і інші процесори, такі як InComm і Blackhawk Network — вони також забезпечують активацію карт і пов'язані з роздрібними мережами. Але в Німеччині саме ePay найчастіше стоїть за активацією більшості популярних брендів.
Так чим же обумовлена потреба таких «ветхих» способів оплати в нашу-то сучасність? Я бачу 2 причини. Перша — це відсталість онлайн-банкінгу і банк-сервісу. Карта, якою користується більшість у цій країні, є максимально дієздатною. А саме, вона буде платіжною системи «Маестро» (місцевий аналог російського «МІР»). Нею онлайн ти оплатиш лише квиток на поїзд. Тому, якщо немає бажання заводити PayPal, то користуєшся картами. Ну а друга — особлива фінансова грамотність. У Німеччині дійсно сильна культура Datenschutz (захист даних). Багато не хочуть прив'язувати свої карти до онлайн-сервісів, бо бояться витоку даних. Люди в принципі не люблять світити своєю карткою в інтернеті. Навіть у супермаркетах платять готівкою. А, ну і звичайно, не будемо забувати про наших найменших геймерів, у яких в принципі немає кредитних карт. Тож папір у цифрову епоху все ще незамінний. І, можливо, це не атавізм, а просто спосіб зберегти людський елемент у цифровому світі. Поки одні ставлять автоплатежі, інші вибирають дійти до магазину, потримати картку в руках і відчути, що вони все ще контролюють свій гаманець.