У далеких 2000-х точилася неабияка гонка серед військових шутерів. У яких спочатку лідирувала "Медалька". Потім у гонку увійшла "Колда". Тоді й подумати ніхто не міг, що МоХ маючи 3 успішні частини програє Коду. Який до речі був набагато казуальнішим і найпростішим у плані сюжету.
Але вже починаючи з 2005-го КД 2 показав нереальну графіку і в поєднанні з простим але цікавим сюжетом, наперевагу з капітаном Прайсом, що вибиває двері, посунув МоХ назавжди. Потім була безхребетна спроба 2007-го з Аерборном, непогана 2010-го і похована серію 2012-го. Далі всі ми знаємо у гру включилася Батла. Але мало хто пам'ятає що було між 2003-м та 2005-м.
Ренді Пічфорд, який у майбутньому радував нас 1-ою та 2-ою Бордою, і згодом засмучував Пре-Сіквелом та Алієнс Колоніал Марінс. Колись зазіхав на лаври МоХ та КоДа. І робив він це за допомогою нашої сьогоднішньої героїні Brothers in Arms.
Тоді як Код йшов шляхом спрощення гри, у бік кінематографічності та графіки. МоХ у найкращі роки змушував показувати німцям підроблені документи. То Brothers in Arms, йшла у бік тактики та глибокого опрацювання історичних фактів, аж до відтворення бойових дій метр за метр.
Відразу гра нам демонструє кадри, де наш сопартієць палить з пістолета в танк, з усього видно що він у контузії. Хоча контузія досить бездарне слово, американське "ShellShock" підходить за характером набагато краще.
Тим самим гра дає нам зрозуміти, що в нас тут серйозні борщ, "Врятувати рядового Раяна", всі справи.
Надалі гра (на високій складності) дає нам зрозуміти, що бігати і валити штабелями німців нам ніхто не дасть. Нас вчать тактиці, обходити ворогів із флангу, вести вогонь на придушення. Надалі, під час проходження, нам дадуть і загін штурмовиків, і танки. Все це нам доведеться грамотно поєднувати. Бо кулеметне гніздо, кладе нас за 2 секунди і доводиться іноді завантажуватися по десятку разів, перш ніж знайдеш правильний підхід до проходження.
Що характерно, всі герої, що зустрічаються нам, непогано прописані.
На початку та наприкінці місії нам дають дуже непоганий діалог, який непогано пожвавлює персонажів. Трохи не докрутили репліки під час виконання місій, їх злочинно мало. Тим більше що розробники показують нам, що вони вміють писати діалоги.
Вся гра показує нам історію командира невеликого загону Бейкера, який за фактом кинуто до пекла війни, у її розпалі. Гра цілком серйозна, бо мочать наших сопартійців, що полюбилися, із завидною частотою.
Сюжет типово героїчний і бравий, цілком собі набиває оскомину, якби не було гри історичних виносок, які підтверджують всі дії героїв (не без романтизму) і прописаних НПС.
Музика у грі дуже брава, не Циммер, але свою роль виконує.
Те, що не дуже. Стрілянина коса для тактики, управління не найзручніше. Тим більше, що укриття цілком лягає на інтелект ІІ, вам неодноразово доведеться втратити частину загону через погано обране укриття.
А це сильно пригнічує, тому що тут кожен солдат на рахунку, плюс гра з пораненим загоном ускладнюється у багато разів.
Висновок.
Брати по зброї безумовно вдалася. Так, вона графічно, через рік, програє СОД2, та й стрілянина набагато гірша. Але на відміну від Кода та МоХа, вона грає зовсім за іншими правилами. Тут герої прописані набагато краще і крива стрілянина компенсується тактикою. Плюс у ній набагато більше історичної достовірності, ніж у всіх конкурентів разом.
На жаль, як показує час, користувачі фактично завжди вибирають хорошу графіку та невигадливий геймплей для глибини та опрацьованості.
Хоча заради чесності, Брати за Зброєю могли більше опрацювати репліки і не робити стрілянину настільки поганою.
Хоча я впевнений, що невелику, але віддану групу фанатів гра отримала. Тим більше що за 15 років з моменту виходу заміни вона так і не отримала.