Як і звичайний геймер все, що я чула про цю гру було "*опний бос, який доводить тебе до ламання клавіатури і тебе бомбить так, що забирає на Марс"
Спочатку все так і було. Досконале незнання основ гри, тактики та незвичний баланс перші кілька днів доводили до істерики та бажання закинути все на першому етапі. Але. Але потім стало цікаво, адже ця гра кидала виклик мені, чи зможу я пройти далі, чи ні?
Вона вимагала не дурного слідування маячку, а вдумливого проходження, продумування тактики та уважного вчитування в лор.
Dark Souls підкуповує своєю індивідуальністю, несхожістю та вкрапленнями олдскула. Тут немає карти на коліні, списку завдань, чи величезного мішка за плечима.
Тут унікальний взаємозв'язок між бронею та спритністю. Ударами та блоками. Гра змушує бути обережним та спостережливим. Хочеш ходити в блискучих латах? Не питання, тільки задишка в тебе буде, як у астматика перед смертю. Хочеш бути спритним та граціозним? Доведеться змиритися з тим, що точний удар надішле тебе до землі без шансів на виживання.
Хочеш дізнатися коротку дорогу до боса? Будь ласка, обшукати всі кути і запам'ятати до нього дорогу.
У цій грі немає книжки під назвою "Кодекс", де весь світ буде розписаний за параграфами. Ти сам вчитуєшся в опис речей, що робить гру особистою, камерною, живою. Трагедія всього світу, окремого персонажа стає твоєю трагедією.
Звичайний складний бос із набору пікселів, перетворюється на особистість, що володіє своєю історією, минулим, метою. І дуже часто замість "вбиваєш і ридаєш", ти перемикаєшся на "ридаєш і вбиваєш". Баланс дотриманий у всьому.
Якщо ти вмираєш, то з власної дурниці. DS напрочуд логічна і глибока, що зачіпає не тільки аспекти гри, а й, якщо подумати, то й аспекти реального життя.
Після знайомства з нею вже ніколи більше не дивитимешся на Action RPG так, як робив це раніше. Вона виносить все на абсолютно новий рівень майстерності.
10 лучників з анор лондо з 10