Devil May Cry 4
Devil May Cry 4 — это экшен с видом от третьего лица с примесью хоррора и файтинга от мастеров из студий Capcom Production Studio 1 и CAPCOM Co.. Издателем игры... Детальніше
Серія Devil May Cry вже давно має популярність серед консолей і лише з виходом Devil May Cry 3: Dante's Awakening у 2005 році вона відвідала персональні комп'ютери. Не дивлячись на те, що порт гри виявився сирою, гра і її мисливець на демонів на ім'я Данте відразу ж придбали натовпи фанатів. Побачивши явний комерційний успіх, розробники анонсували Devil May Cry 4 відразу на всіх платформах.
Одна з головних відмінностей DMC4 від інших серійних ігор — це зміна головного героя. До нас в руки потрапляє юнак Неро, який за характером дуже сильно нагадує Данте: такий же дотепник, також самовпевнений і нахабний, але також харизматичний. Данте теж нікуди не подівся, і за нього пограти дадуть.
Ігровий процес не сильно змінився, він має все ту ж механіку, але відточену до дрібниць. Але button-mashing'ом тут займатися не вийде, битва наосліп, аж ніяк не піде вам на користь. У цьому якраз і криється перший недолік гри: щоб отримувати справжнє задоволення від геймлею та набирати високі рейтинги під час бою, гравцеві доведеться досконально вивчити всі прийоми, всі рухи персонажа та вміти робити зв'язки з різних комбо. Це, на жаль, дається далеко не кожному, і на освоєння піде чимало часу. У грі, звичайно, можна включити автоматичну систему бою і натискаючи на одну кнопку, персонаж сам пророблятиме всі прийоми, які є в арсеналі. Щоправда, задоволення від цього мало, набагато приємніше, коли всі прийоми ти робиш сам.
Але в цілому грати дуже весело і цікаво: динаміка зростає з кожним боєм, вороги після пари помахів мечем віддають дияволові душу, а за допомогою Диявольської Руки Неро можна смачно впечатувати супостатів мордою в стіну. Взагалі це нововведення змінює практично весь ігровий процес. З її допомогою можна підтягувати ворогів і бити їх і проводити дуже ефективні і видовищні добивання на босах. Крім того, Диявольська Рука є предметом вирішення більшості головоломок у грі.
Пройшовши половину гри, і вже звикнувши до управління, нам у руки віддають персонажа Данте, геймлей за якого дещо відрізняється. Демонічної руки більше немає, але тепер під час самої гри можна змінювати стилі бою, що приносить якусь зручність і різноманітність. Але тут криється друга вада: у грі просто дикий бектрекінг. У другій половині гри нам доведеться відвідати ті самі локації і битися з тими ж босами, тільки в зворотному порядку. Це, звісно, дещо змащує загальне враження від гри. Штучне збільшення часу проходження зіграло з DMC 4 злий жарт — другу половину проходиш уже через силу.
Пару слів про управління: не те щоб зовсім все було погано, але грати на клавіатурі досить незручно. Тож наявність геймпада буде дуже доречною.
Ось у чому грі не відмовиш, так це у постановці. Робота над всесвітом гри опрацьована на ура. Автори дуже лаконічно продовжують історію, вписують нових персонажів і дарують дедалі більше нетривіальних ситуацій на кшталт серій. Творчий підхід, крім того, помітний у діалогових сценах, а також у грамотній подачі сюжету. Данте відмочує жарти і підколює Неро при кожному нагоді, і не тільки Данте опрацьований добре, інші персонажі є харизматичних особистостей. Серія DMC славиться чудовою постановкою сюжетних сцен і до 4-ої частини планку якості підняли на новий рівень: з режисуванням і постановкою роликів все добре настільки, що після проходження їх хочеться переглядати як кіно.
На найвищому рівні також виконано і музичну складову. Під час боїв з рядовими ворогами та босами грає хард рок упереміш з електронною музикою, а в спокійні моменти грає легка та мелодійна музика. Заголовна тема гри так взагалі шикарна і досі живе в моєму плеєрі.
Загалом Devil May Cry 4 можна довго хвалити і лаяти одночасно. А справді якихось серйозних мінусів немає. Сюжет, звісно, не геніальний, але цілком хороший.
Загалом гра є гідним представником серії та жанру загалом.
Загальна оцінка 8/10
Серия Devil May Cry уже давно имеет популярность среди консолей, и лишь с выходом Devil May Cry 3: Dante's Awakening в 2005 году она посетила персональные компьютеры. Не смотря на то, что порт игры оказался довольно таки сырой, игра и её охотник на демонов по имени Данте сразу же приобрели толпы фанатов. Видя явный коммерческий успех, разработчики анонсировали Devil May Cry 4 сразу на всех платформах.
Одно из главных отличий DMC4 от остальных игр серий — это смена главного героя. К нам в руки попадает попадает юноша Неро, который по характеру ну очень сильно напоминает Данте: такой же остряк, также самонадеян и нахален, но также харизматичен. Данте тоже никуда не делся, и за него поиграть дадут.
Игровой процесс не сильно изменился, он имеет всё ту же механику, но отточенную до мелочей. Но button-mashing'ом здесь заниматься не получится, битва вслепую, отнюдь, не пойдёт вам на пользу. В этом как раз и кроется первый недостаток игры: чтобы получать истинное удовольствие от геймлея и набирать высокие рейтинги во время боя, игроку придётся досконально изучить все приёмы, все движения персонажа и уметь делать связки из различных комбо. Это, к сожалению, даётся далеко не каждому, и на освоение уйдёт не мало времени. В игре, конечно, можно включить автоматическую систему боя и нажимая на одну кнопку, персонаж будет сам проделывать все приемы, которые есть в арсенале. Правда, удовольствия от этого мало, гораздо приятнее, когда все приёмы ты делаешь сам.
Но в целом играть очень весело и интересно: динамика возрастает с каждым боем, враги после пары взмахов мечом отдают дьяволу душу, а с помощью Дьявольской Руки Неро можно смачно впечатывать супостатов мордой в стену. Вообще данное нововведение меняет практически весь игровой процесс. С ее помощью можно подтягивать врагов и бить их а также проводить очень эффективные и зрелищные добивания на боссах. Кроме того, Дьявольская Рука является предметом решения большинства головоломок в игре.
Пройдя половину игры, и уже привыкнув к управлению, нам в руки отдают персонажа Данте, геймлей за которого несколько отличается. Демонической руки больше нет, но зато теперь во время самой игры можно менять стили боя, что приносит некое удобство и разнообразие. Но здесь кроится второй недостаток: в игре просто дикий бэктрекинг. Во второй половине игры нам придётся посетить те же самые локации и сражаться с теми же боссами, только в обратном порядке. Это, конечно, несколько смазывает общее впечатление от игры. Искусственное увеличение времени прохождения сыграло с DMC 4 злую шутку — вторую половину проходишь уже через силу.
Пару слов об управлении: не то чтобы совсем всё было плохо, но играть на клавиатуре довольно неудобно. Так что наличие геймпада будет весьма кстати.
Вот в чём игре не откажешь, так это в постановке. Работа над вселенной игры проработана на ура. Авторы очень лаконично продолжают историю, вписывают новых персонажей и дарят все больше нетривиальных ситуаций в духе серий. Творческий подход, кроме того, заметен в диалоговых сценах, а так же в грамотной подаче сюжета. Данте отмачивает шуточки и подкалывает Неро при каждом попавшемся случае, и не только Данте проработан отлично, остальные персонажи представляют собой харизматичных личностей. Серия DMC славится отличной постановкой сюжетных сцен и к 4-ой части планку качества подняли на новый уровень: с режисированием и постановкой роликов все отлично настолько, что после прохождения их хочется пересматривать как кино.
На высочайшем уровне также выполнена и музыкальная составляющая. Во время боёв с рядовыми врагами и боссами играет хард рок вперемешку с электронной музыкой, а в спокойные моменты играет лёгкая и мелодичная музыка. Заглавная тема игры так вообще шикарна и по сей день живёт в моём плеере.
В общем Devil May Cry 4 можно долго хвалить и ругать одновременно. НО действительно каких то серьёзных минусов нет. Сюжет конечно не гениальный, но вполне хороший.
В целом же игра является достойным представителем серии и жанра в целом.
Итоговая оценка 8/10