Diablo 3
Diablo 3 — долгожданное продолжение изометрического ролевого экшена в фэнтезийной вселенной Diablo. События игры разворачиваются спустя двадцать лет после окончания... Детальніше
Як і всі ігри Blizzard, Diablo 3 виділяє неймовірну якість та увагу до найдрібніших деталей. За арт-дизайн (не плутати з шейдерами, антиаліасингом та іншими приблудами) хочеться поставити пам'ятник.
Подача частини сюжету безпосередньо під час бою або обшаривания скринь та бочок - зручна річ. Але ось сам цей сюжет… Не говоритиму про художні його «достоїнства» (він своє завдання виконує — виправдати геноцид усього і вся), скажу лише, що атмосфера Diablo, на мою думку, місцями зникла. У цьому заслуга і пафосна до смішної історії, і досить мультяшної барвистої графіки. "Хіба що поні з веселкою не вистачає" - подумав я, і наступного дня прочитав про секретний рівень з поні. У плані старої доброї похмурості запам'яталися лише 2 моменти: бій із справжньою формою Беліалу та зловісна локація з Тенью Діабло. Весь перший акт загалом теж відповідає.
Набагато кращі за магістральний сюжет розмови з супутниками та дрібні «події». Непогані міні-розповіді про кожного зустрічного монстра теж хотілося б відзначити.
У результаті, вийшла цікава з механіки, незрівнянно виконана гра, але вже не той Diablo. З одного боку, шкода, а з іншого — до чого нам копія старої гри?
Как и все игры Blizzard, Diablo 3 выделяет невероятное качество и внимание к самым мелким деталям. За арт-дизайн (не путать с шейдерами, антиалиасингом и прочими приблудами) хочется поставить памятник.
Подача части сюжета прямо во время боя или обшаривания сундуков да бочек — удобная вещь. Но вот сам этот сюжет… Не буду говорить о художественных его «достоинствах» (он свою задачу выполняет — оправдать геноцид всего и вся), скажу лишь, что атмосфера Diablo, по моему мнению, местами улетучилась. В этом заслуга и пафосной до смешного истории, и довольно мультяшной красочной графики. «Разве что пони с радугой не хватает» — подумал я, и на следующий день прочитал о секретном уровне с пони. В плане старой доброй мрачности запомнились только 2 момента: бой с истинной формой Белиала и зловещая локация с Тенью Диабло. Весь первый акт в целом тоже соответствует.
Гораздо лучше магистрального сюжета разговоры со спутниками и мелкие «события». Неплохие мини-рассказы о каждом встречном монстре тоже хотелось бы отметить.
В итоге, получилась интересная по механике, бесподобно выполненная игра, но уже не тот самый Diablo. С одной стороны жаль, а с другой — к чему нам копия старой игры?