Half-Life 2 - мабуть, одна з тих ігор, в які має пограти кожен. Саме ця гра змогла максимально точно передати ту саму атмосферу захоплення цивілізації, безвиході та оруеллівської утопії.
У ній існує безліч містичних моментів, що часом виходять за всі рамки — наприклад, коли дивна людина буквально зупиняє час і маніпулює всім підряд. Це створює відчуття, що ти — лише маленька порошинка на тлі чогось значно більшого, що відбувається за межами нашого розуміння.
У цій грі буквально все – загадка.
Особисто мене більше турбує не те, хто такий G-Man чи звідки взялися Комбайни, а хто такий Гордон Фрімен насправді? Чому, здавалося б, звичайний учений так уміло поводиться з усіма видами зброї та виживає у найскладніших ситуаціях? Чому він мовчить навіть у тих моментах, коли будь-який інший не зміг би стриматися? І чому він такий цікавий G-Man'у?
Гра – абсолютний шедевр.
І цілком зрозуміло, чому Half-Life 3 так довго не виходить: нова частина повинна не просто відповідати другій, а перестрибнути саму себе, не залишитися в її тіні.