Heavy Rain
Heavy Rain — приключенческое интерактивное кино с видом от третьего лица от создателей Fahrenheit. События игры разворачиваются в небольшом американском городке... Детальніше
Чудова історія від людини, режисерський підхід якої заслуговує на визнання. Безперечно це фільм "сім" від світу відеоігор, проте має досить прикрий недолік.
Незважаючи на те, що Девід Кейдж створив дуже непоганих персонажів з відмінними рисами, проблемами та характерами, він часом косячить з їх розвитком та розкриттям. Наприклад репортерка. Персонаж із справді цікавою проблемою, завдяки якій вона стикається з одним із героїв. Але те, чому вона продовжує йому допомагати, довіряє йому і мало не хоче ебаться з ним не показують зовсім! І цей персонаж — ходячий приклад того, як Кейдж намагається поміняти пояснення та емоції на сюжетну динаміку. Хоча навіть не так. Він не бачить того, що потрібно додати до сцени. Тут уже як приклад можна навести фінал, де нам знову можуть показати проблему Репортерші з початку, нагадавши, що на цю проблему тупо поклали болт. Показали батьку сина, що вперше зустрів, і не показуючи НІЖНОЇ СИЛЬНОЇ ЕМОЦІЇ маючи абсолютний нейтралітет до всього. Де слідчий, у моїй версії нон-стоп наркотики, що їсть, не має взагалі якогось виразного результату цього рішення. Іншими словами Кейдж створив чудову історію, але опрацьовувати лінії саме персонажів, а не сюжету, у нього виходить із змінною якістю, яка загалом і все одно залишається хорошим.
До геймплею у мене за фактом нарікань не так багато. Я скоріше трохи розчарований, що дуже багато рішень робляться без права вибору, але динаміка подій та логіка Квік-таймів швидше приємно порадувало. Досі згадую момент, коли треба було затискати у правильній послідовності та утримувати 7 кнопок, при цьому виправдавши це сюжетно станом героя. Дрібниця, але відмінний приклад того, що квік-тайми робилися не на от'єбісь і з огляду на події на екрані.
Чи варто проект бути названим "те, заради чого варто купувати консоль"? Якщо жанр викликає хоч мінімальний інтерес — безперечно. Об'єктивно кажучи якби вона давала частіше приймати рішення і краще попрацювала б над деякими (!) емоційними сценами та їх мотиваціями, від щирого серця вищий бал поставив би. А так, скрипучи зубами бо смерть лиходія не викликала емоцій, що можлива сцена сексу здалася мені зовсім недоречною і невиправданою, що не всі фінали ліній персонажів однаково якісно зроблені. Але один чорт дуже багато зроблено справді круто.
5 із 5
Хрін вже з вами. Один біса краще інтерактивного кінця немає, а Фаренгейт губить кінцівка.
#заперечення
П.с. Думки персонажів майже завжди марні. Або озвучують "аааа, я повинен його наслідувати" або те, що ти і так зрозумів з постановки моменту або діалогу. Тож претензія Карамишева до локалізації цих моментів перебільшена. Думки можна взагалі не слухати та майже нічого не втратити.
ЛОКАЛІЗАЦІЯ: якщо коротко, то цілком собі тру. Чути звичайно колись часом недограють, але один персонаж і в оригіналі сором як халтурно озвучений часом, так що загальне враження — придатне. Ну а їхні думки, що іноді взагалі звучать до смішного халтурно, можна і не слухати. Але ось у чому магія: якщо голоси хоча б віддалено нагадують оригінал і збережено оригінальне озвучення всіх криків, стогонів та іншого, сприйняття локалізації стає в рази кращим. Коли чуєш оригінальні стогін і непогану нашу локалізацію сильного моменту, на недогравання цілком терпимо заплющити очі, бо моментів цілковитої халтури в локалізації майже немає. Та й окремо скажу що в локалізації теж не все рівно, так що взагалі не соромно було сидіти з озвученням.
Замечательная история от человека, режиссёрский подход которого заслуживает признание. Бесспорно это фильм "семь" от мира видеоигр, однако имеющий довольно досадный недостаток.
Не смотря на то, что Дэвид Кейдж создал очень недурных персонажей с отличительными чертами, проблемами и характерами, он порой косячит с их развитием и раскрытием. К примеру репортёрша. Персонаж с действительно интересной проблемой, лагодаря которой она сталкивается с одним из героев. Но то, почему она продолжает ему помогать, доверяет ему и чуть ли не желает ебаться с ним не показывают совершенно! И этот персонаж — ходячий пример того, как Кейдж пытается променять обьяснение и эмоции на сюжетную динамику. Хотя даже не так. Он не видит того, что необходимо добавить в сцену. Тут уже в качестве примера можно привести финал, где нам вновь могут показать проблему Репортёрши из начала, напомнив что на эту проблему тупо положили болт. Показали батьку впервые встретившего сына и не показывая НИ ЕДИНОЙ СИЛЬНОЙ ЭМОЦИИ имея абсолютный нейтралитет ко всему. Где следователь, в моей версии нон-стоп ебашевший наркотики не имеет вообще какого либо внятного итога этого решения. Иными словами Кейдж создал отличную историю, но прорабатывать линии именно персонажей, а не сюжета, у него выходит с переменным качеством, которое в общем и целом всё равно остаётся хорошим.
К геймплею у меня по факту нареканий не так уж много. Я скорее немного разочарован что очень многие решения делаются без права выбора, но динамика событий и логика Квик-таймов скорее приятно порадовало. До сих пор вспоминаю момент, когда надо было зажимать в правильной последовательности и удерживать 7 кнопок, при этом оправдав это сюжетно состоянием героя. Мелочь, но отличный пример того, что квик-таймы делались не на отьебись и с оглядкой на события на экране.
Стоит ли проект быть названным "то, ради чего стоило покупать консоль"? Если жанр вызывает хоть минимальный интерес — определённо. Объективно говоря если бы она давала чаще принимать решения и лучше поработала бы над некоторыми(!) эмоциональными сценами и их мотивациями, от чистого сердца высший бал поставил бы. А так, скрипя зубами ибо что смерть злодея не вызвала эмоций, что возможная сцена секса показалась мне совершенно неуместной и неоправданной, что не все финалы линий персонажей одинаково качественно сделаны. Но один чёрт очень многое сделано действительно круто.
5 из 5
Хрен уж с вами. Один чёрт лучше интерактивного кинца нет, а Фаренгейт губит концовка.
#котомнение
П.с. Мысли персонажей почти всегда бесполезны. Либо озвучивают "аааа, я должен его приследовать" либо то что ты и так понял из постановки момента или диалога. Так что претензия Карамышева к локализации этих моментов преувеличена. Мысли можно вообще не слушать и почти ничего не потерять.
ЛОКАЛИЗАЦИЯ: если коротко, то вполне себе тру. Слышно конечно когда порой недоигрывают, но один персонаж и в оригинале стыд как халтурно озвучен порой, так что общее впечатление — годно. Ну а их мысли, порой вообще звучащие до смешного халтурно, можно и не слушать. Но вот в чём магия: если голоса хотя бы отдалённо напоминают оригинал и сохранена оригинальная озвучка всех криков, стонов и прочего, восприятие локализации становится в разы лучше. Когда слышишь оригинальные стоны и недурную нашу локализацию сильного момента, на недоигрывание вполне терпимо закрыть глаза ибо моментов полнейшей халтуры в локализации почти нет. Да и отдельно скажу что в локализации тоже не всё ровно, так что вообще не стыдно было сидеть с ру озвучкой.