Чудова історія від людини, режисерський підхід якої заслуговує на визнання. Безперечно це фільм "сім" від світу відеоігор, проте має досить прикрий недолік.
Незважаючи на те, що Девід Кейдж створив дуже непоганих персонажів з відмінними рисами, проблемами та характерами, він часом косячить з їх розвитком та розкриттям. Наприклад репортерка. Персонаж із справді цікавою проблемою, завдяки якій вона стикається з одним із героїв. Але те, чому вона продовжує йому допомагати, довіряє йому і мало не хоче ебаться з ним не показують зовсім! І цей персонаж — ходячий приклад того, як Кейдж намагається поміняти пояснення та емоції на сюжетну динаміку. Хоча навіть не так. Він не бачить того, що потрібно додати до сцени. Тут уже як приклад можна навести фінал, де нам знову можуть показати проблему Репортерші з початку, нагадавши, що на цю проблему тупо поклали болт. Показали батьку сина, що вперше зустрів, і не показуючи НІЖНОЇ СИЛЬНОЇ ЕМОЦІЇ маючи абсолютний нейтралітет до всього. Де слідчий, у моїй версії нон-стоп наркотики, що їсть, не має взагалі якогось виразного результату цього рішення. Іншими словами Кейдж створив чудову історію, але опрацьовувати лінії саме персонажів, а не сюжету, у нього виходить із змінною якістю, яка загалом і все одно залишається хорошим.
До геймплею у мене за фактом нарікань не так багато. Я скоріше трохи розчарований, що дуже багато рішень робляться без права вибору, але динаміка подій та логіка Квік-таймів швидше приємно порадувало. Досі згадую момент, коли треба було затискати у правильній послідовності та утримувати 7 кнопок, при цьому виправдавши це сюжетно станом героя. Дрібниця, але відмінний приклад того, що квік-тайми робилися не на от'єбісь і з огляду на події на екрані.
Чи варто проект бути названим "те, заради чого варто купувати консоль"? Якщо жанр викликає хоч мінімальний інтерес — безперечно. Об'єктивно кажучи якби вона давала частіше приймати рішення і краще попрацювала б над деякими (!) емоційними сценами та їх мотиваціями, від щирого серця вищий бал поставив би. А так, скрипучи зубами бо смерть лиходія не викликала емоцій, що можлива сцена сексу здалася мені зовсім недоречною і невиправданою, що не всі фінали ліній персонажів однаково якісно зроблені. Але один чорт дуже багато зроблено справді круто.
5 із 5
Хрін вже з вами. Один біса краще інтерактивного кінця немає, а Фаренгейт губить кінцівка.
#заперечення
П.с. Думки персонажів майже завжди марні. Або озвучують "аааа, я повинен його наслідувати" або те, що ти і так зрозумів з постановки моменту або діалогу. Тож претензія Карамишева до локалізації цих моментів перебільшена. Думки можна взагалі не слухати та майже нічого не втратити.
ЛОКАЛІЗАЦІЯ: якщо коротко, то цілком собі тру. Чути звичайно колись часом недограють, але один персонаж і в оригіналі сором як халтурно озвучений часом, так що загальне враження — придатне. Ну а їхні думки, що іноді взагалі звучать до смішного халтурно, можна і не слухати. Але ось у чому магія: якщо голоси хоча б віддалено нагадують оригінал і збережено оригінальне озвучення всіх криків, стогонів та іншого, сприйняття локалізації стає в рази кращим. Коли чуєш оригінальні стогін і непогану нашу локалізацію сильного моменту, на недогравання цілком терпимо заплющити очі, бо моментів цілковитої халтури в локалізації майже немає. Та й окремо скажу що в локалізації теж не все рівно, так що взагалі не соромно було сидіти з озвученням.