Колись, далекого 2007 року, купив я собі іграшку під назвою "Фаренгейт. Пророцтво індиго". Встановив. Помучився півгодини з керуванням, і плюнув. Наступного дня вирішив спробувати ще раз... і сталося диво. А секрет дива виявився простий: не треба смикати мишку з боку в бік, і бризкаючи на монітор слинами, волати: "Ну хто таке управління робить!" А у міні-іграх, де потрібно швидко-швидко натискати кнопочки, навпаки, не потрібно спати. Через півтора роки перегравав вже з геймпадом (передбачаючи, що "ось зараз я точно всіх переможу однією кнопочкою"). Не тут було. Потрапивши в туалеті копу 8 разів (вісім, Карл!) через "не береться швабра/не миється підлога/не ховається ніж/не дістаються презервативи з автомата", прибрав геймпад від гріха подалі і взявся за стару добру мишку. Зло покарано, світ спасенний. Гра просто незрівнянна, графіка для 2007 року відмінна, управління хоч і незвичайне, але дуже зручне (для мене, принаймні), колоритні герої, кілька кінцівок, чудовий сюжет. Було таке відчуття, що я подивився дуже добротний фільм у жанрі містики/трилера, і не просто подивився, а ще й взяв участь у ньому. Нещодавно знову перегравав у "Фаренгейт", знову отримав масу задоволення. Ця гра відразу ж зайняла своє місце в моїй колекції (а я дуже вимогливий до ігор). Якщо хтось ще не мав задоволення пограти у "Пророцтво індиго", сміливо грайте, не пошкодуєте!