No, I'm not a Human
Игра знакомит игроков с тревожным миром, находящимся на грани апокалипсиса. Днём жители города страдают от солнца, выжигающего всё живое, а по ночам... Детальніше
Сказати, що ця гра захоплива, було б применшенням. Її насичена денна палітра, що контрастує з хворобливими зеленими тонами ночі, створює незабутню атмосферу. Саундтрек поєднує ностальгію, релігію та містику, але з постійним відчуттям загрози. Її персонажі балансують на краю моторошної долини, проте вони відчуваються більш людськими та складними, ніж пересічний протагоніст AAA-ігор.
Концепція проста: чоловік, покинутий жорстоким світом, живе в будинку, далекому від суспільства, в порожньому світі. Поки його сусід, випивши зайвого пива, не приходить, щоб попередити його про дві речі. По-перше, він не може виходити з дому вдень: сонце випромінює температури, нестерпні для людей. По-друге, він повинен впускати незнайомців у свій дім, оскільки контакт запевнив його, що це буде обов'язково для виживання.
Після цього нас знайомлять з Відвідувачами: людськими реплікантами, ідентичними справжнім людям, але з ледь помітними ознаками нещирості. Риси настільки поширені, що їх можна залишити непоміченими у будь-кого. Гра грається з мораллю, довірою до медіа та самою цінністю життя. Вона робить це таким чином, що роззброює вас і залишає порожніми.
Це низькобюджетна гра, розроблена з технічною простотою, яка різко контрастує з величезною емоційною та символічною вагою, яку вона передає. Їй не потрібна складна графіка, щоб зануритися; достатньо її атмосфери, звуку та послання.
Я рекомендую її кожній людині, здатній увімкнути комп'ютер. Це не технічний виклик, а психологічний. Він перевіряє не ваші рефлекси, а ваш розум.
Decir que este juego es inmersivo sería quedarse corto. Su paleta saturada durante el día, contrastada con los tonos verdosos y enfermizos de la noche, construye una atmósfera imposible de olvidar. El soundtrack combina nostalgia, religión y misticismo, pero con una sensación constante de amenaza. Sus personajes rozan el valle inquietante, y aun así resultan más humanos y profundos que cualquier protagonista promedio de un AAA.
El concepto es simple: un hombre, abandonado por un mundo cruel, vive en una casa alejada de la sociedad, en una paz vacía. Hasta que su vecino, tras pasarse con unas cervezas, llega a advertirle dos cosas. Primero, que no podrá salir de casa durante el día: el sol emite temperaturas insoportables para los humanos. Segundo, que deberá dejar entrar a personas desconocidas en su hogar, pues un contacto le aseguró que eso sería obligatorio para sobrevivir.
Posteriormente a esto, se nos introducen los visitantes: replicantes humanos, idénticos a las personas reales, pero con pequeños síntomas de falsedad. Rasgos tan comunes que podrían pasar desapercibidos en cualquiera. El juego juega con la moral, la confianza en los medios y el valor mismo de la vida. Lo hace de una forma que te desarma y te deja vacío.
Es un juego de bajos recursos, desarrollado con una sencillez técnica que contrasta con la enorme carga emocional y simbólica que transmite. No necesita gráficos avanzados para sumergirte; basta con su atmósfera, su sonido y su mensaje.
Se lo recomiendo a todo ser humano capaz de encender un ordenador. No es un desafío técnico, sino psicológico. No pone a prueba tus reflejos, sino tu mente.