The Saboteur – неоднозначна гра, продовження якої могло б стати шедевром, якби EA не закрили студію Pandemic.
Гра є екшен від третьої особи з відкритим світом і купою ідей, які до ладу не довели до розуму. Але почнемо з гарного боку, і їй є сеттинг із цікавою подачею. The Saboteur описує події окупації Франції під час Другої світової війни та поміщає гравця до Парижа. Місто переживає важкі часи, тому воно втратило своє забарвлення і щодня оточене непроникними хмарами. Все оточення тепер складається з чорного, білого та червоного кольорів, лише іноді з'являється синій – колір надії. Цей стиль дуже добре передає атмосферу, яка також доповнюється чудовою музикою в машині. Мені було навіть прикро, коли по ходу гри в місто поверталися інші кольори. Кольоровий Париж виглядає надто блякло і має багато жовтизни. Саме повернення кольору відбувається лише завдяки сюжетним і доп. завданням. Замість дод. завдань можна було б створити систему відвойовування регіонів, для цього у грі навіть є можливість заклику допомоги. Ну, гаразд, все одно чорно-біло-червоний Париж сподобався мені більше. Також цей стиль грамотно використовується в роликах і кат-сценах для підкреслення тону оповідання.
Тепер перейдемо до сюжету. Основними темами історії виступають помста, вина та боротьба за свободу. Саме почуття провини та жага помсти приводять ірландця Шона Девліна до лав французького Опору. Шон запальний і бойовий хлопець, який не проти піддати своє життя ризику, але він завжди ставить друзів і близьких понад усе. На жаль, проти нього виступає аж надто плоский антагоніст. Дякую, що він з'являється дуже рідко і в половині гри тема помсти йде на другий план.
Інші ж персонажі нормальні і абияк встигають розкритися. В основному, історія вийшла непоганою і я не шкодую про витрачений час.
Настала черга геймплея. За нього можна одночасно хвалити та лаяти гру. Взаємодія з містом зводиться до підриву німецьких вишок, прожекторів, зенітних установок, паливних складів, броньовиків, танків, ракет та мостів (ще можна пістолетом підривати дирижаблі). Спочатку це круто, ходиш, вибухаєш що хочеш і тікаєш, але потім це набридає. Пізніше просто зникне бажання, коли ти розумієш, що на карті більше сотні точок для підриву. Тому я повертався до вибухів тільки при виникненні потреби, оскільки зброя, боєприпаси та покращення купуються за контрабанду, а її дають за обірвані німці.
Окупанти реагують на ГГ лише якщо він загрожує їм, робить незвичайні рухи або заходить на заборонену територію, але їм пофіг якщо він почне красти машини та збивати городян. Щоб уникнути погоні, потрібно лише вийти за межі місця пошуку, або переодягнутися майже поряд з ворогами. Так, тут можна переодягатися у німецьку форму та проходити стелсом. Для цього тут навіть є пістолет із глушником. У звичайному одязі вас виявлять дуже швидко і буде піднята тривога, якщо не встигнете вбити ворога зі свистком. Але й форма не завжди може допомогти. На відміну від Смерть шпигунам (Death to Spies), The Saboteur не дає системи звань і навіть форма генерала заповнюватиме шкалу підозри поряд із будь-яким солдатом. Маскування дає вам коло, в яке не повинні потрапляти німці, його також можна зменшити, затиснувши Ctrl, але при цьому персонаж почне дуже повільно ходити. В даному випадку проходження сильно затягнеться, але і це не врятує від виявлення, оскільки деякі ділянки не дають змоги обійти ворога. Також режим ходьби іноді вимикається за нерівної поверхні. Тому стрілянини уникнути складно. Перестрілки вийшли непогані, але легкі через більший запас здоров'я Шона, який сам відновлюється. Лише під кінець гри проти нас виводять сильних супротивників.
З розваг у грі доступні лише гонки, яких дуже мало і відстріл птахів. Керувати автомобілями зручно, а той, хто сподобався, можна зберегти в гаражі. На жаль, місій із перестрілками на автомобілях не зробили, можна тільки возити когось і тікати від погоні, а також мінувати авто.
Доступні місії не вражають різноманітністю і в основному полягає в проникненні, вбивстві когось, підриві чогось і поїздкам з кимось. Мені запам'яталися лише завдання з поїздом та дирижаблем. А з додаткових сподобалося коли я зі священиком карав грішників на весіллі.
Ігровий процес ще розбавили паркуром, який дозволяє забратися на будь-яку будівлю Парижа, але в порівнянні з асасинами цей паркур здається дуже повільним і не завжди зручним.
Розробники The Saboteur спробували наповнити гру різноманітними геймпленими рішеннями, але не змогли довести все це до ідеалу. Тому грі не вдалося до пуття захопити мене, але я радий, що пройшов її і насолодився атмосферою.
The Saboteur — неоднозначная игра, продолжение которой могло бы стать шедевром, если бы EA не закрыли студию Pandemic.
Игра представляет собой экшен от третьего лица с открытым миром и кучей идей, которые толком не довели до ума. Но начнем с хорошей стороны, и ей является сеттинг с интересной подачей.The Saboteur описывает события оккупации Франции во время Второй мировой войны и помещает игрока в Париж. Город переживает трудные времена, поэтому он потерял свой окрас и каждый день окружен непроницаемыми тучами. Все окружение теперь состоит из черного, белого и красного цветов, лишь иногда появляется синий — цвет надежды. Данный стиль очень хорошо передает атмосферу, которая также дополняется отличной музыкой в машине. Мне было даже обидно, когда по ходу игры в город возвращались остальные цвета. Цветной Париж выглядит уж слишком блекло и имеет много желтизны. Само же возвращение цвета происходит лишь благодаря сюжетным и доп. заданиям. Вместо доп. заданий можно было бы сделать систему отвоевывания регионов, для этого в игре даже есть возможность призыва подмоги. Ну, ладно, все равно черное-бело-красный Париж понравился мне больше. Также, этот стиль грамотно используется в роликах и кат-сценах для подчеркивания тона повествования.
Теперь перейдем к сюжету. Основными тема истории выступают месть, вина и борьба за свободу. Именно чувство вины и жажда мести приводят ирландца Шона Девлина в ряды французского Сопротивления. Шон вспыльчивый и боевой парень, который не прочь подвергнуть свою жизнь риску, но он всегда ставит друзей и близких превыше всего. К сожалению, против него выступает уж слишком плоский антагонист. Спасибо, что он появляется очень редко и в половине игры тема мести уходит на второй план.
Остальные же персонажи нормальные и кое-как успевают раскрыться. В основном, история получилась неплохой и я не жалею о потраченном времени.
Пришла очередь геймплея. За него можно одновременно хвалить и ругать игру. Взаимодействие с городом сводится к подрыву немецких вышек, прожекторов, зенитных установок, топливных складов, броневиков, танков, ракет и мостов (ещё можно пистолетом взрывать дирижабли). Поначалу это круто, ходишь, взрываешь что хочешь и убегаешь, но потом это надоедает. Позже просто пропадет желание, когда ты понимаешь, что на карте больше сотни точек для подрыва. Поэтому я возвращался к взрывам только при возникновении потребности, так как оружие, боеприпасы и улучшения покупаются за контрабанду, а её дают за взорванные объекты немцев.
Оккупанты реагируют на ГГ только если он угрожает им, делает необычные движения или заходит на запретную территорию, но им пофиг если он начнет воровать машины и сбивать горожан. Чтобы уйти от погони нужно лишь выйти за пределы места поиска, или переодеться почти рядом с врагами. Да, здесь можно переодеваться в немецкую форму и проходить по стелсу. Для этого тут даже есть пистолет с глушителем. В обычной одежде вас обнаружат очень быстро и будет поднята тревога, если не успеете убить врага со свистком. Но и форма не всегда может помочь. В отличие от Смерть шпионам (Death to Spies), The Saboteur не дает системы званий и даже форма генерала будет заполнять шкалу подозрения рядом с любым солдатом. Маскировка дает вам круг, в который не должны попадать немцы, его также можно уменьшить зажав Ctrl, но при этом персонаж начнет очень медленно ходить. В данном случае прохождение сильно затянется, но и это не спасет от обнаружения, так как некоторые участки не дают возможность обойти врага. Также режим ходьбы иногда выключается при неровной поверхности. Поэтому стрельбы избежать сложно. Перестрелки получились неплохими, но легкими из-за большего запаса здоровья Шона, который сам восстанавливается. Лишь под конец игры против нас выводят сильных противников.
Из развлечений в игре доступны лишь гонки, которых очень мало и отстрел птиц. Управлять автомобилями удобно, а понравившийся можно сохранить в гараже. К сожалению, миссий с перестрелками на автомобилях не сделали, можно только возить кого-то и убегать от погони, а также минировать авто.
Доступные миссии не блещут разнообразием и в основном заключается в проникновении, убийстве кого-то, подрыве чего-то и поездкам с кем-то. Мне запомнились только задания с поездом и дирижаблем. А из дополнительны понравилось когда я со священником карал грешников на свадьбе.
Игровой процесс еще разбавили паркуром, который позволяет забраться на любое здание Парижа, но по сравнению с асасинами этот паркур кажется очень медлительным и не всегда удобным.
Разработчики The Saboteur попытались наполнить игру разнообразными геймплеными решениями, но не смогли довести все это до идеала. Поэтому игре не получилось толком увлечь меня, но я рад, что прошел её и насладился атмосферой.