Так як у мене немає своєї PlayStation, я проходив цю гру на пару з другом, у якого вона є. Зрозуміло грати в таку атмосферну гру не в соло, то ще задоволення, але хоч якось.
TLOU 2 — це найочікуваніша гра останніх років, перед 2020-м. І чекали на неї не дарма. Звичайно перша частина краща за неї, але прям сильно.
Геймплей виконаний у традиціях першої частини, типовий "шедевр" у постапокаліптичному сеттингу. Багато стелсу, стрілянини, покотушки на конях, лазіння по закидках давно померлих і зарослих міст. До речі, у цих заброшках можна знаходити дуже багато лору, в основному це якісь записки чи щоденники тих, хто тут колись жив, і закінчив дуже трагічно. Навіть героїні дають свої коментарі при їх прочитанні, що робить їх ще живішими, а не просто красивими модельками, якими можна керувати. Чесно кажучи, я не хочу багато говорити про геймплей, він тут неймовірно різноманітний, атмосферний та комфортний. Але можу відзначити, що він майже не змінився з часів першої частини, з цього можна дійти невтішного висновку, що розробники — ледарі, але навіть краще.
Вороги теж за класикою: заражені різних видів, у кожного з яких є свої фішки, бандити звичайні, сектанти і лише один Бос-мутант на всю гру (хай і один, але битва з ним запам'ятовується)
А ось за сюжетом все набагато цікавіше:
Головного героя першої частини (Джоела) вбивають майже на самому початку гри, що викликає неймовірний шок і бажання розірвати його вбивцю, але ні, за неї (Еббі) нам ще доведеться пограти. І коли виникає така можливість, перше, що спадає на думку - це злити її в першому ж бою з найслабшим ворогом, але незабаром таке бажання пропадає, адже ми переймаємося важкою історією цього персонажа, а в якийсь момент і зовсім не розуміємо, хто в цій ситуації краще: Еббі чи Еллі? Ось реально. Naughty Dog — генії, із вбивці одного з найкращих ігрових героїв зробити під кінець гри чи не святу мученицю, яку не те що вбивати не хочеться, ти ще їй співчуваєш, і якоюсь мірою обираєш її головним героєм цієї гри, а не Еллі.
Як правило, гри про постапокаліпсис — це проекти з відкритим світом (Dying Light, Days Gone, Dead Island тощо), але TLOU 2 — абсолютно лінійна, і це теж робить її шедевром, адже відкритий світ — це які- то додаткові активності, спокуса відволіктися від основної історії і постраждати відвертою фігнею, а тут такої можливості немає, і тому з головою поринаєш у сюжет.
Графіка в грі - одна з кращих, що я зустрічав в іграх, все настільки деталізовано, що іноді здається, що це якийсь фільм, а не гра (ну ще так здається, тому що дисплеєм цього шедевра є телевізор, а ти лежиш на дивані і смикаєш кнопки на геймпаді, як на пульті від програм ящика).
Відмінна оптимізація, ідеальний саунд, топове озвучення.
Що не сподобалося, то це повістка, що ще сильніше знижує карму Еллі)). Але це критична деталь.
Висновок:
The Last of Us: Part 2 — заслужено визнана найкращою грою 2020 року. Сподіваюся, що її в майбутньому перенесуть на ПК і, можливо, зроблять якийсь сіквел.
Дякую, Naughty Dog та Sony ❤