The Witcher 2: Assassins of Kings
The Witcher 2: Assassins of Kings — продолжение ролевой игры с видом от третьего лица, созданное по мотивам одноимённой серии романов польского писателя Анджея... Детальніше
Що ж, The Witcher: Частина друга. Ось і настав твій час.
Я вбив на тебе 70 годин та вибив усі ачивки. Тепер я висловлюся про тебе...
Здебільшого, позитивно.
Сюжет другого Відьмака добрий, у дусі книжок. Геральт, як завжди, потрапляє в палітурку політичних інтриг і намагається дотримуватися нейтралітету (що, до речі, у грі не відображено від слова "зовсім"). У пошуках однієї прекрасної особистості та періодичними флешбеками, ми дізнаємося про нову відьмацьку школу, зможемо вирішити — чи виживе король Каедвена і вибрати, кому ми симпатизуємо більше: відбитому ельфу-злочинцю або бравому темерському офіцеру. Як сюжет нам дають просту зав'язку і дуже непросту реалізацію всього, що відбувається до розв'язки. Так, гаразд, я перестаю лити воду і говорю: сюжет чудовий, відьмачий.
Однак додаткові квести вас не надто порадують. Вони, здебільшого, вкрай нудні та нечисленні, якщо порівнювати з третьою частиною. А від контрактів на чудовиськ мене просто нудить.
Графіка приємна і не ріже ваші очі. Пейзажів, звичайно, не дуже багато, але пару хороших кадрів у катсценах можна вхопити.
Управління дуже приємне, проте згодом ви зрозумієте, що граєте в якийсь слешер, а не в РПГ. Та й тактики більше нагадують Дарк Соулс, якби той був казуальніший: бий, перекат, бий. Загалом, вам почнуть набридати бої відразу після прибуття у Флотзам, що не є добре. Ситуація зміниться, якщо ви будете проходити на шаленому рівні складності, але якщо ви до цього пройшли гру хоча б на середньому, то і це вам труднощі не додасть.
Музика тут швидше дивиться у бік старих РПГ на кшталт Dragon Age і The Elder Scrolls, тоді як у третій частині це етнічніша музика з елементами фентезійності. Тут розгул фольклору не спостерігається, а значить і саундтрек дивиться не в той бік. Запам'ятовуваних композицій тут немає.
Ах так, локалізація. Вона тут цілком придатному рівні. Немає перегравань у Геральта, адекватний Лютик, класний Золтан... можна довго перераховувати персонажів. Однак, у персонажах не відчувається жодної спорідненості чи душевності. Вони просто персонажі. І ось це сумно, бо тут виграє третина. Ні, не в плані озвучки, а в плані душевності. Якість voice-частини гри це не скасовує.
Підводячи підсумок, я хочу сказати, що це був мій перший досвід знайомства з ігровим всесвітом Відьмака і він був безперечно позитивним. Так, косяки у грі є. Так, після першого проходження мені набридло переходити через лінійність. АЛЕ! Я продовжуватиму повертатися в цю гру і через багато років, бо це вже буде частиною ностальгії та теплого минулого. Та й гра сама по собі відмінна, тому приводів для повернення і не потрібно.
Что ж, The Witcher: Часть вторая. Вот и пришло твоё время.
Я убил на тебя 70 часов и выбил все ачивки. Теперь я выскажусь о тебе...
По-большей части, положительно.
Сюжет второго Ведьмака хорош, в духе книг. Геральт, как обычно, попадает в переплёт политических интриг и пытается соблюдать нейтралитет (что, к слову, в игре не отображено от слова "совсем"). В поисках одной прекрасной личности и периодическими флэшбеками, мы узнаем о новой ведьмачьей школе, сможем решить — выживет ли король Каэдвена и выбрать, кому мы симпатизируем больше: отбитому эльфу-преступнику или бравому темерскому офицеру. В качестве сюжета нам дают простую завязку и весьма непростую реализацию всего, что происходит до развязки. Так, ладно, я перестаю лить воду и говорю: сюжет отличный, ведьмачий.
Однако дополнительные квесты вас не особо порадуют. Они, в большинстве своём, крайне скучны и малочисленны, если сравнивать с третьей частью. А от контрактов на чудовищ меня просто тошнит.
Графика приятная и не режет ваши очи. Пейзажей, конечно, не особо много, но пару хороших кадров в катсценах можно ухватить.
Управление весьма приятное, однако спустя время вы поймёте, что играете в какой-то слэшер, а не в РПГ. Да и тактики больше напоминают Дарк Соулс, если бы тот был более казуальный: бей, перекат, бей. В общем, вам начнут надоедать бои сразу после прибытия во Флотзам, что не есть хорошо. Ситуация поменяется, если вы будете проходить на безумном уровне сложности, но если вы до этого прошли игру хотя-бы на среднем, то и это вам трудности не добавит.
Музыка тут скорее смотрит в сторону старых РПГ по типу Dragon Age и The Elder Scrolls, в то время как в третьей части это более этническая музыка с элементами фэнтезийности. Здесь разгула фольклора не наблюдается, а значит и саундтрек смотрит не в ту сторону. Запоминающихся композиций тут нет.
Ах да, локализация. Она тут на вполне годном уровне. Нет переигрываний у Геральта, адекватный Лютик, классный Золтан... можно долго перечислять персонажей. Однако, в персонажах не чувствуется никакого родства или душевности. Они просто персонажи. И вот это печально, ибо тут выигрывает третья часть. Нет, не в плане озвучки, а в плане душевности. Качество voice-части игры это не отменяет.
Подводя итог, я хочу сказать, что это был мой первый опыт знакомства с игровой вселенной Ведьмака и он был определённо положительным. Да, косяки в игре есть. Да, после первого прохождения мне наскучило перепроходить из-за линейности. НО! Я буду продолжать возвращаться в эту игру и спустя многие годы, ибо это уже будет частью ностальгии и тёплого прошлого. Да и игра сама по себе отличная, так что поводов для возвращения и не требуется.