Що ж, The Witcher: Частина друга. Ось і настав твій час.
Я вбив на тебе 70 годин та вибив усі ачивки. Тепер я висловлюся про тебе...
Здебільшого, позитивно.
Сюжет другого Відьмака добрий, у дусі книжок. Геральт, як завжди, потрапляє в палітурку політичних інтриг і намагається дотримуватися нейтралітету (що, до речі, у грі не відображено від слова "зовсім"). У пошуках однієї прекрасної особистості та періодичними флешбеками, ми дізнаємося про нову відьмацьку школу, зможемо вирішити — чи виживе король Каедвена і вибрати, кому ми симпатизуємо більше: відбитому ельфу-злочинцю або бравому темерському офіцеру. Як сюжет нам дають просту зав'язку і дуже непросту реалізацію всього, що відбувається до розв'язки. Так, гаразд, я перестаю лити воду і говорю: сюжет чудовий, відьмачий.
Однак додаткові квести вас не надто порадують. Вони, здебільшого, вкрай нудні та нечисленні, якщо порівнювати з третьою частиною. А від контрактів на чудовиськ мене просто нудить.
Графіка приємна і не ріже ваші очі. Пейзажів, звичайно, не дуже багато, але пару хороших кадрів у катсценах можна вхопити.
Управління дуже приємне, проте згодом ви зрозумієте, що граєте в якийсь слешер, а не в РПГ. Та й тактики більше нагадують Дарк Соулс, якби той був казуальніший: бий, перекат, бий. Загалом, вам почнуть набридати бої відразу після прибуття у Флотзам, що не є добре. Ситуація зміниться, якщо ви будете проходити на шаленому рівні складності, але якщо ви до цього пройшли гру хоча б на середньому, то і це вам труднощі не додасть.
Музика тут швидше дивиться у бік старих РПГ на кшталт Dragon Age і The Elder Scrolls, тоді як у третій частині це етнічніша музика з елементами фентезійності. Тут розгул фольклору не спостерігається, а значить і саундтрек дивиться не в той бік. Запам'ятовуваних композицій тут немає.
Ах так, локалізація. Вона тут цілком придатному рівні. Немає перегравань у Геральта, адекватний Лютик, класний Золтан... можна довго перераховувати персонажів. Однак, у персонажах не відчувається жодної спорідненості чи душевності. Вони просто персонажі. І ось це сумно, бо тут виграє третина. Ні, не в плані озвучки, а в плані душевності. Якість voice-частини гри це не скасовує.
Підводячи підсумок, я хочу сказати, що це був мій перший досвід знайомства з ігровим всесвітом Відьмака і він був безперечно позитивним. Так, косяки у грі є. Так, після першого проходження мені набридло переходити через лінійність. АЛЕ! Я продовжуватиму повертатися в цю гру і через багато років, бо це вже буде частиною ностальгії та теплого минулого. Та й гра сама по собі відмінна, тому приводів для повернення і не потрібно.