До тих пір: світле небо крізь темряву — підліткова драма, яка захоплює

В червні 2024 року вийшла Until Then — незалежна пригодницька візуальна новела від студії Polychroma Games. З перших хвилин вона не просто розповідає історію, а втягуює: звичайне життя Марка Бориа — школяра — неспішно змінюється ланцюгом дивних подій. Люди зникають, спогади починають підводити, а кожен новий день приносить натяки, що реальність навколо руйнується. Готові ви простежити за тим, де закінчується підліткова повсякденність і починається щось більш глибоке?

Until Then розповідає про життя Марка Бориа — старшокласника на Філіппінах. На перший погляд його життя буденне: школа, друзі, переписки в месенджерах, вечори в караоке. Але поступово реальність починає тріскатися: однокласники зникають, спогади плутаються, і кожен день здається відображенням чогось страшного, пережитого всією країною.

Атмосфера гри тонко балансує між теплою ностальгією і тривожною меланхолією.

Гра поєднує візуальну новелу і елементи side-scroller'а: рух по локаціях, взаємодія з предметами, діалоги, переписка, соцмережі. Марк може ходити по школі, шукати об'єкти, використовувати телефон, лайкати/ділитися постами, що дає відчуття «живих» повсякденних дій, але з поступово наростаючим відчуттям, що щось не так. Є й міні-ігри: жонглювання повсякденністю, забивання шашликів об'єдками, дім з привидами на ярмарку, ловля рибних закусок і ін. Ці моменти пом'якшують драму, дають перепочинок, але часто й підвищують настрій, або вводять нові теми для роздумів.

Дуже цікаво, що Until Then показує Філіппіни не як «екзотичну декорацію», а як живе середовище: вулиці, архітектура, школи, щоденний побут, транспорт, ярмарки, їжа, культура спілкування. Це надає грі глибину, достовірність. Графіка: піксель-арт у 2.5D, персонажі і фон, деталі — все ретельно опрацьовано. Звуковий супровід, музика і звуки міста посилюють відчуття місця і часу.

Головні теми: втрата, спогади, страх перед тим, що втрачаєш зв'язок з реальністю, спроби «бути нормальним», коли навколо все руйнується. Герої роблять помилки, страждають, вчаться відпускати минуле. Це не просто драма — це розповідь про дорослішання через шрами.

Until Then — це не просто візуальна новела, це історія, яка змушує зупинитися і задуматися: що значить пам'ятати, що значить втрачати, і як знайти сили рухатися далі, коли все близьке здається розмитим. Для фанатів ігор, де сюжет і персонажі важливіші за екшн — це must-play. Гра показує, що навіть «буденне» може стати потужним, якщо за ним стоїть чесність, щирість і культурна ідентичність — Until Then не боїться бути теплою і болісною одночасно.

Until Then залишила у мене дуже сильне враження. Поєднання 2D і 3D в грі реалізовано настільки органічно, що візуальний стиль не просто радує око, а створює відчуття кінематографічності і глибини. Персонажі відчуваються живими — в них віриться, тому що вони діють природно. Іноді в їхніх вчинках впізнаєш себе: реагуєш так само, як вчинив би в реальному житті.

Особливо важливо те, як гра показує дружбу. Тут є і легкі підколи в соціальних мережах, і моменти справжньої емоційної підтримки, коли друзі стають тією самою «опорою», здатною прийняти твою біль. Це баланс гумору і глибини, який рідко зустрічається в іграх.

Атмосфера, музика, діалоги — все це складається в єдиний потік переживань, який не відпускає. Until Then не просто розповідає історію, вона змушує прожити її так, ніби це частина твоєї власної юності.