Tom Clancy's The Division
Tom Clancy's The Division — многопользовательский онлайн-экшен с видом от третьего лица в постапокалиптическом мире. Действие игры разворачивается в Нью-Йорке наших... Детальніше
Коли я пограв у бета-версію у лютому минулого року, гра мене не зачепила. Мені й керування не сподобалося, та й стрілянина здалася дуже дивною. + ще й інтерфейс виявився сильно перевантаженим, який теж відштовхнув мене. А головним приводом не купувати стала приналежність до жанру ММО. Але наприкінці року, на знижках, я вирішив придбати ексклюзивне видання. Там і плакатик і стилбук у комплекті, то чому б і ні? У результаті примудрився награти 50 годин. Грав один, але винятково, коли сидів із друзями у дискорді.
Чи змінилося моє ставлення до гри з часів бети? Так. Я все-таки сприймаю цю гру, як спинномозковий шутер, яким під час посиденьок у скайпі чи дискорді можна зайняти руки. Грати всерйоз у неї було б нудно і, гадаю, кооперативне проходження ситуацію не змінило б. Завдання все до жахів однотипні: вас посилають щось зробити, ви це робите, відбиваєтеся від купи ворогів і все. Отримуєте якийсь шмот і йдете наступне завдання. Претензії у мене здебільшого до ММОшної системи. Тому що вороги, які витримують по 200-250 набоїв з кулемета впритул, це отас. Зрозуміло, жанрова приналежність зобов'язує, але це ой як заважає грі. А коли великокаліберна снайперська гвинтівка виявляється слабшою за звичайний пістолет кулемета, тут взагалі хоч стій хоч падай. Ще є дрібні претензії, типу такий, що стріляючи у освітлювальний предмет, типу прожектора чи ліхтарного стовпа, вони гаснуть на деякий час, але потім знову спалахують. Були моменти, коли я був у укритті, на якійсь відстані від мене був прожектор, а за ним ворог. Через те, що прожектор засліплює і його не можна вирубати, вести вогонь з мети було проблематично. Ну а проблему з керуванням на клавіатурі та миші я вирішив за допомогою підключення геймпада.
"The Division" дуже атмосферна гра. Той шматок Манхеттена, який є у грі, відтворений дуже здорово, а під снігом це виглядає дуже круто. Погодні ефекти теж якісно зроблено. По карті просто цікаво блукати, насолоджуватися краєвидами та залазити у всякі провулки та квартири, та інші будинки. У цій грі просто приємно перебувати. Ну а геймплей, як я і сказав, просто спинномозковий шутан. Мабуть, ще один плюс дам грі, що випливає з мінусу, як би дивно не звучало. У сюжету немає кінцівки. В останній місії ви б'єтеся з босом-вертольотом. Я одразу згадав гру рембо 3 на сезі, де треба було розстрілювати вертоліт із лука. У дивіжн ця операція виявилася легшою. І ось після того, як ви проходите вертоліт, на екрані з'являється повідомлення, на кшталт молодець ти пройшов усі завдання основної кампанії. Єдине, що може зробити на цей момент гравець, натиснути кнопку «Ясно». І ось ці два моменти, бос-гелікоптер і ось таке завершення, змусили згадати мене ігри на сього, денді, розбудили в мені ностальгічні почуття. Адже тоді в іграх було приблизно так само. Колупаєш боса, а потім читаєш який ти молодець. Грати чи ні, вирішуйте самі
Когда я поиграл в бета-версию в феврале прошлого года, игра меня не зацепила. Мне и управление не понравилось, да и стрельба показалась очень странной. + еще и интерфейс оказался сильно перегруженным, который тоже меня оттолкнул. А главным поводом не покупать стала принадлежность к жанру ММО. Но вот под конец года, на скидках, я решил приобрести эксклюзивное издание. Там и плакатик и стиллбук в комплекте, так что, почему бы и нет? В итоге умудрился наиграть 50 часов. Играл один, но исключительно, когда сидел с друзьями в дискорде.
Изменилось ли мое отношение к игре со времен беты? Да. Я все-таки воспринимаю эту игру, как спинномозговой шутер, которым во время посиделок в скайпе или дискорде можно занять руки. Играть всерьез в нее было бы скучно и, думаю, кооперативное прохождение ситуацию бы не изменило. Задания все до жути однотипны: вас посылают что-то сделать, вы это делаете, отбиваетесь от кучи врагов и все. Получаете какой-то шмот и идете на следующее задание. Претензии у меня в основном к ММОшной системе. Потому что враги, которые выдерживают по 200-250 патронов с пулемета в упор, это атас. Понятное дело, жанровая принадлежность обязывает, но это ой как мешает игре. А когда крупнокалиберная снайперская винтовка оказывается слабее обычного пистолета пулемета, тут вообще хоть стой хоть падай. Еще есть мелкие претензии, типа такой, что стреляя в осветительный предмет, типа прожектора или фонарного столба, они гаснут на некоторое время, но потом опять загораются. Были моменты, когда я был в укрытии, на каком-то расстоянии от меня находился прожектор, а за ним враг. Из-за того, что прожектор ослепляет и его нельзя вырубить, вести огонь по цели было проблематично. Ну а проблему с управлением на клавиатуре и мыши я решил с помощью подключения геймпада.
«The Division» очень атмосферная игра. Тот кусок Манхеттена, который есть в игре, воссоздан очень здорово, а под снегом это выглядит очень круто. Погодные эффекты тоже качественно сделаны. По карте просто интересно бродить, наслаждаться видами и залазить во всякие переулки да квартиры, и другие здания. В этой игре просто приятно находиться. Ну а геймплей, как я и сказал, просто спинномозговой шутан. Пожалуй, еще один плюс дам игре, который вытекает из минуса, как бы странно не звучало. У сюжета нет концовки. В последней миссии вы сражаетесь с боссом-вертолетом. Я сразу вспомнил игру рэмбо 3 на сеге, где надо было расстреливать вертолет с лука. В дивижн эта операция оказалась легче. И вот после того, как вы проходите вертолет, на экране появляется сообщение, типа молодец ты прошел все задания основной кампании. Единственное, что может сделать в этот момент игрок, нажать кнопку «Ясно». И вот эти два момента, босс-вертолет и вот такое завершение, заставили вспомнить меня игры на сега, денди, разбудили во мне ностальгические чувства. Ведь тогда в играх было примерно так же. Ковыряешь босса, а потом читаешь какой ты молодец. Играть или нет, решайте сами