S.T.A.L.K.E.R.: Shadow of Chernobyl
Постапокалиптический шутер с ролевыми элементами и видом от первого лица. События разворачиваются в альтернативной вселенной, где 12 апреля 2006 года в 14:33 на... Детальніше
"СТАЛКЕР". Ох, скільки спогадів пов'язано з цим словом, яке спочатку мало на увазі чуваків, що бродять по закинутим місцям і іншим забутим місцям, після 2007-го року назавжди стали асоціюватися у нас з трилогією ігор, яка була створена на пострадянському просторі, і тому стала такою атмосферною і величною для людей з цього ж пострадянського простору.
Зараз, незадовго до виходу другої частини, саме час написати огляд на вже вийшлі ігри цієї серії. І зараз розповім про першу, про "Тінь Чорнобиля"
Це зараз, коли мова заходить про це місто, ми не замислюючись згадуємо саме цю гру, і вважаємо такі думки само собою зрозумілими, а адже спочатку Сталкер повинен був розповісти про вигадану техногенну трагедію в Криму, а тільки потім розробники вирішили, що краще не вигадувати якусь трагедію, а зробити свій проект на базі реально сталося.
Гру чекали дуже довго (прям як другу частину), і ось у 2007-му вона все-таки вийшла, і вийшла вона обрізком (навіть після стількох років розробки). Чому? Ну наприклад вирізали кілька локацій, які повернули в двох наступних частинах, спочатку задумана, амбітна система життя ігрового світу "A Life" на релізі знатно деградувала, NPC в грі були вкрай тупі і навіть не вміли кидати гранати (але вже в наступній частині вони навчилися так робити), ще в грі хотіли реалізувати стелс, але на релізі тихо прирізати навіть одинокого бандита було практично неможливо. Здається, графіку теж хотіли зробити краще, але від цього також відмовилися. (Там ще купу всього вирізали, але мені лінь перераховувати)
І не дивлячись на все вище перераховане гру оцінили, звеличили, і грають досі. До цього дня існують десятки, якщо не сотні каналів на Ютуб, груп у телеграмі та ВК, інших спільнот, які роблять контент по цій грі. Чому так? Ну по-перше, через її рідну СНД атмосферу, яка є у всьому: у говорі персонажів, у кривих текстурах, в ефекті вогню, у локаціях, у траві, у перестрілках і т.д.
Не обійшлося і без колоритних персонажів: першим на думку спадає Сидорович — трохи дивний скупник мотлоху, а за сумісництвом чувак, який кидає Міченому (так звуть головного героя) перший квест, а ще його мемні фрази, що стали легендарними: "Ти б ще консервних банок назбирав", "Удачного полювання, сталкер" і т.д.
Навіть раптові сюжетні повороти тут є, наприклад: у КПК героя з самого початку висить квест: "Вбити Стрілка", а ближче до кінця гри виявляється, що цим "Стрілком" виявляється сам Мічений)).
На той момент наукова фантастика була на піку популярності і GSC Game World безумовно цим скористалася: у грі є кілька атмосферних і до мурашок страшних лабораторій, які кишать паранормальщиною, створеною науковим шляхом. Збір артефактів (який теж деградував, але повернув спочатку задуманий вигляд у "Чистому Небі") — збирання незрозумілих різнокольорових куль, які можна одягнути на себе, прокачавши якісь скіли перса, і одночасно, додавши йому недуги або продати за солідну суму.
У грі є купа різної зброї (яку, як ви могли здогадатися, теж спочатку можна було прокачувати і цим ми зможемо зайнятися лише в наступній частині) і прибамбасів до неї: приціли, глушники (хоча вони марні), навіть підствольний гранатомет.
Воювати в грі доводиться і з гопниками-бандосами, і з вояками, і з сектантами з Моноліту, і звичайно з мутантами на будь-який розмір і зріст. Загалом фауна ворогів і фракцій дуже широка. До речі про фракції, є дві кілька нейтральних до героя організацій, але з них виділяються дві — "Борг" і "Свобода", які є повними протилежностями (і спочатку в них можна було б вступити, але це залишили на "Поклик Прип'яті"). "Борг" топить за жорстку дисципліну і знищення Зони, а "Свобода" за демократію і за вивчення Зони. І що примітно, "Борг" носить чорні анархістські костюми, а "Свобода" зелені військові комбінезони, ще перші використовують сучасну зброю з країн НАТО, а другі тішаться тим, що дісталося у спадок від СРСР. Цікаве зауваження чи не так)
Гра вийшла в міру складною, але ця складність не викликає дискомфорту.
І трохи про її кінцівки: спочатку планували зробити одну або дві кінцівки, але видавець наполіг, щоб їх було більше, і у нас є дві "реальні" кінцівки, в яких Мічений/Стрілець вирішує долю таємної організації "О-свідомість", і аж 5 фейкових де герой загадує бажання (яке саме вирішується за принципом стилю проходження вами гри), але в результаті їх загадування герой так чи інакше гине, або від своєї жадібності, або зі своєї кровожерливості, або ж від жадоби влади, але так чи інакше гине.
Для того часу в грі була хороша графіка (такою вона залишилася і зараз особисто для мене), не найкраща оптимізація, але згодом багато чого пофіксили (хоча й не все), надзвичайно атмосферний саунд, починаючи від музики в головному меню, закінчуючи шурхотом листя і тріском багаття. До речі, про багаття, не можу не згадати про прекрасні вечірні посиденьки біля нього, де інші сталкери перекидалися цікавими історіями.
У грі навіть мультиплеєр був, правда, надзвичайно посередній, проте він досі не помер.
Але ще треба розповісти про моди до сталкера, які стали невід'ємною частиною серії. Їх так багато, і вони існують абсолютно на будь-який смак, починаючи від фанатських ремастерів і геймплейних доповнень, закінчуючи новими сюжетами, модами до інших особливо великих модів, і ще поверненням втраченого контенту. До речі, про останнє, спочатку перша частина Сталкера задумувалася під іншою назвою і взагалі з іншим сюжетом і іншими механіками. Фанати навіть змогли повернути цю не вийшлу гру, і її реально можна пройти від початку до кінця. (Її назва "Oblivion: Lost" начебто)
Висновок:
S.T.A.L.K.E.R.: Shadow of Chernobyl — це досить сирий продукт, але так чи інакше став легендою, який люди не втомлюються проходити десятки разів і створювати до нього все нові і нові модифікації та пиляти контент.
"СТАЛКЕР". Ох, сколько воспоминаний связано с этим словом, которое изначально подразумевало чуваков, бродящих по заброшкам и другим забытым местам, после 2007-ого года навсегда стали ассоциироваться у нас с трилогией игр, которая была создана на постсоветском пространстве, и поэтому стала такой атмосферной и величайшей для людей с этого же постсоветского пространства.
Сейчас, незадолго до выхода второй части, самое время написать обзор на игры уже вышедшие игры этой серии. И сейчас расскажу о первой, о "Тени Чернобыля"
Это сейчас, когда речь заходит об этом городе мы не задумываясь вспоминаем именно эту игру, и считаем такие мысли само-собой разумеющимися, а ведь изначально Сталкер должен был рассказать о вымышленной техногенной трагедии в Крыму, а только потом разрабы решили, что лучше не выдумывать какую-то трагедию, а сделать свой проект,на базе реально случившийся.
Игру ждали очень долго (прям как вторую часть), и вот в 2007-ом она всё таки вышла, и вышла она огрызком (даже спустя столько лет разработки). Почему? Ну например вырезали несколько локаций, которые вернули в двух последующих частях, изначально задуманная, амбициозная система жизни игрового мира "A Life" на релизе знатно деградировала, NPC в игре были крайне тупые и даже не умели кидать гранаты (но уже в следующей части они научились так делать), ещё в игре хотели реализовать стелс, но на релизе втихую прирезать даже одинокого бандита было практически невозможно. Вроде как графу тоже хотели сделать лучше,но от этого также отказались. (Там ещё кучу всего вырезали,но мне лень перечислять)
И не смотря на всё выше перечисленное игру оценили, превозноснили, и играют до сих пор. По сей день существует десятки, если не сотни каналов в Ютуб, групп в телеграмм и ВК, прочих сообществ, которые делают контент по этой игре. Почему так? Ну во-первых, из-за её родной СНГ атмосферы, которая есть во всём: в говоре персонажей, в кривых текстурах, в эффекте огня, в локациях, в траве, в перестрелках и т.д.
Не обошлось и без колоритных персонажей: первым на ум приходит Сидорович — немного чудной скупщик хлама, а по совместительству чел, который кидает Меченому (так зовут главного героя) первый квест, а ещё его мемные фразы, ставшие легендарными: "Ты бы ещё консервных банок насобирал", "Удачной охоты, сталкер" и т.д.
Даже внезапные сюжетные повороты тут есть, например: в КПК героя с самого начала висит квест: "Убить Стрелка", а ближе к концу игры оказывается что этим "Стрелком" оказывается сам Меченый)).
На тот момент научная фантастика была на пике популярности и GSC Game World безусловно этим воспользовалась: в игре есть несколько атмосферных и до мурашек пугающих лабораторий, которые кишат паронормальщиной, созданной научным путём. Сбор артефактов (которой тоже деградировал, но вернул изначально задуманный вид в "Чистом Небе") — собирание непонятных разноцветных шаров, которые можно одеть на себя, прокачав какие-нибудь скилы перса, и одновременно, добавив ему недуги или продать за солидную сумму.
В игре есть куча разного оружия (которое, как вы могли догадаться, тоже изначально можно было прокачивать и этим мы сможем заняться лишь в следующей части) и прибамбасов к нему: прицелы, глушители (хотя они бесполезны), даже подствольный гранатомёт.
Воевать в игре приходится и с гопниками-бандосами, и с вояками, и с сектантами из Монолита, и разумеется с мутантами на любой размер и рост. В общем фауна врагов и фракций очень широкая. Кстати о фракциях, есть две несколько нейтральных к герою организаций, но из них выделяются две — "Долг" и "Свобода", которые являются полными противоположностями (и изначально в них можно было бы вступить, но это оставили на "Зов Припяти"). "Долг" топит за жёсткую дисциплину и уничтожение Зоны, а "Свобода" за демократию и за изучение Зоны. И что примечательно, "Долг" носит черные анархистские костюмы, а "Свобода" зелёные военные комбинезоны, ещё первые используют современное оружие из стран НАТО, а вторые тешутся тем, что досталось в наследство от СССР. Интересное примечание не так ли)
Игра вышла в меру сложная, но сложность эта не вызывает дискомфорта.
И немного о её концовках: изначально планировали сделать одну или две концовки, но издатель настоял чтобы их было больше, и у нас есть две "реальных" концовки в котором Меченый/Стрелок решает судьбу таинственной организации "О-сознание", и аж 5 фейковых где герой загадывает желание (какое именно решается по принципа стиля прохождения вами игры), но в результате их загадывания герой так или иначе погибает, или от своей алчности, или из своей кровожадности, или же от жажды власти, но так или иначе гибнет.
Для того времени в игре была хорошая графика (таковой она осталась и сейчас лично для меня), не самая лучшая оптимизация, но впоследствии много чего пофиксили (но так и не всё), крайне атмосферный саунд, начиная от музыки в главном меню, заканчивая шорохом листьев и треском костра. Кстати о костре, не могу не упомянуть, о прекраснейших вечерних посиделках около него, где другие сталкеры перекидывались интересными историями.
В игре даже мультиплеер был, правда, крайне посредственный, однако он до сих пор так и не умер.
Но ещё надо рассказать о модах к сталкеру, ставшие неотъемлемой частью серии. Их так много и они существуют абсолютно на любой вкус, начиная с фанатских ремастеров и геймплейных дополнений, заканчивая новыми сюжетками, модами к другим особо крупным модам, и ещё возвращением утраченного контента. Кстати о последнем, изначально первая часть Сталкера задумывалась под другим названием и вообще с другим сюжетом и другими механиками. Фанаты даже смогли вернуть эту не вышедшую игру, и её реально можно пройти от начала до конца. (Её название "Oblivion: Lost" вроде)
Вывод:
S.T.A.L.K.E.R.: Shadow of Chernobyl — это достаточно сырой продукт, но так или иначе ставший легендой, который люди не устают проходить десятки раз и создавать к ней всё новые и новые модификации и пилить контент.