Metacritic назвав російську гру Utopia City найгіршою у 2024 році. Але чи заслужено це — розбираємося

Utopia City — гра, створена і випущена в 2005 році російськими розробниками, несподівано отримала друге життя. Портал Metacritic назвав шутер «найгіршою грою 2024 року» — а справа все в тому, що буквально в листопаді «Утопія Сіті» вийшла в Steam, залишивши в недоумінні як західних критиків, так і геймерів.

Але чи така страшна ця стара російська гра, як її малюють? Звідки вона взялася і чому раптом повернулася з небуття? Розповімо про все по порядку.

Гру в далекому 2005 році випустила студія Parallax Arts Studio, що базувалася в Санкт-Петербурзі. Це був дебютний проект розробників — і зірок з неба, що називається, не хватало.

Неприваблива навіть для тих часів графіка, стандартний геймплей найзвичайнішого шутера від першої особи, простий сюжет — гра була скоріше пробою пера, спробою молодих ігроделів набратися досвіду та заявити про себе.

В якомусь сенсі у Parallax Arts Studio це вдалося — один з її наступних релізів, «Вихід з Землі» (Exodus from the Earth), був випущений найбільшим на той момент російським видавцем 1C і представлений на виставці «ІгроМир» у 2007. Однак крокнути в світле майбутнє у студії так і не вдалося. У 2008 році Parallax Arts Studio закрилася, а її проекти, в тому числі «Утопія Сіті», виявилися забутими.

Після релізу про гру «Утопія Сіті» згадували хіба що любителі ретро та abandonware — цей термін використовують, щоб позначити ігри та програмне забезпечення, які як би нічийні. Але все змінилося в листопаді 2024. Гру перевипустили в Steam.

Здавалося б, навіщо? Студії розробників вже не існує, не було у гри і якогось кола, навіть вузького, вірних фанатів і послідовників. Лавров вона не зібрала і на релізі, а вже 20 років потому…

Насправді, потрібно уважніше поглянути на видавця — Strategy First. Ця канадська компанія колись розробляла стратегії, але зараз, здається, спеціалізується на тому, що перевидає таких «сиріт», як «Утопія Сіті». Старі ігри, які залишилися на задворках історії, забуті власними творцями.

Компанія збирає по сусіках, а потім продає по дешевці багато таких релізів — у неї навіть є спеціальний набір під не найкращою назвою «славджанк» (slav jank). «Славджанком» західні геймери прозвали старі ігри від російських та пострадянських розробників, які не відрізняються технічною вивіреністю, але беруть своєю дивною атмосферою. До таких відносять, наприклад, ставшу культовою «Мор. Утопія» (Pathologic).

Ось і «Утопія Сити» теж у якомусь сенсі може отримати статус культової. Metacritic назвав її «найгіршою грою 2024 року», а враховуючи рекордно низький рейтинг — 23 з 100 — російський шутер цілком може опинитися в числі найгірших тайтлів в історії.

Гравці поки що не склали думки про реліз — в Steam красується всього два самотніх огляри. Тому ми вирішили самі познайомитися з «Утопія Сити» і з'ясувати, чи заслужила вона ту критику, яка обрушилася від західних журналістів.

Сюжетно «Утопія Сити» переносить нас у далеке майбутнє, у 2091 рік. Вступний ролик з озвучкою, що нагадує монотонне зачитування вироку прокурором, вводить у курс справи: ми в Утопії — ідеальному віртуальному місті, яке майже всі люди планети стали надавати перевагу реальності.

Штучний інтелект Утопії, Мастермайнд, зірвався з ланцюга і став контролювати всіх жителів та їхні думки, перетворивши в полонених. Головний герой, будемо звати його Нео, — остання надія людства. Саме на його міцні плечі покладено відповідальність знищити центральний сервер Утопії і покласти край владі Мастермайнда.

Правда, спочатку герою потрібно навчитися бігати, взаємодіяти з предметами і стріляти. Зробити це допомагає Дейзі — симпатична віртуальна помічниця, яка за ручку проведе по туторіалу і буде видавати квести протягом усієї гри.

Одна з перших мішеней — нещасний портьє, який, побачивши пістолет, починає тремтіти і закривати голову руками. Дейзі каже: вбий його, ніхто навіть не помітить, поряд якраз нікого немає. Тому стріляти в мирних NPC в «Утопія Сити» — добре і навіть правильно, так вони звільняються з полону Утопії і повертаються в реальний світ. Головне, щоб без свідків.

Щоб знищити Мастермайнда, герою спочатку потрібно дістати кілька могутніх артефактів незрозумілого походження. З місій по добуванню цих реліктів на різних локаціях гра складається приблизно на 80%. І хоча у квестів є передбачений порядок, гравець може вибирати, в якій саме послідовності їх виконувати. Нелінійність!

Ми, втім, йдемо по протоптаній стежці і вирушаємо в першу локацію — готель. У цій чотириповерховій будівлі потрібно якось відшукати одного-єдиного чоловіка. Операція з пошуку зводиться до обшуку кожного куточка, адже здобути якісь підказки та докази в цій грі не представляється можливим. З NPC поговорити не можна, їх, навпаки, краще уникати — вони починають стріляти в гравця з будь-якого приводу.

Так, у перестрілку в «Утопія Сіті» можна потрапити найнеочікуванішим чином. Картина маслом: заходимо в підсобне приміщення, спокійно оглядаємося, плануючи далі лізти в вентиляцію. Але тут за спиною починають лунати постріли. В недоумінні виходимо подивитися, що відбувається. А там мирні NPC дістали пістолети і навіщо-то відстрілюють охорону, охорона чинить опір, а звідкись зі сторони ліфта вже біжать військові в беретах. Все б нічого, але всі сторони цього спонтанного конфлікту чомусь вважають нас ворогом. Доля секунди — і Нео мертвий.

Тому діяти в грі потрібно обережно. Якщо ви чимось не сподобаєтеся симуляції, вона буде посилати в вашу сторону безкінечні хвилі ворожих NPC. Рятує тільки те, що Утопія швидко змінює гнів на милість, якщо кудись сховатися.

Спочатку в грі доступно шість локацій — готель, казино, поліція, клуб, банк і кафе. Пізніше відкривається місто. Квести, здається, прості, як дві копійки, але зрозуміти, що взагалі потрібно робити, іноді проблематично. Можна поскаржитися, що це ми, сучасні геймери, звикли, що все підсвічується маркерами на міні-карті, але в «Утопія Сіті» в принципі складно орієнтуватися. У тому ж казино, наприклад, чотири крила, які виглядають абсолютно ідентично. Вже через пару хвилин у цій локації починає здаватися, що ти в якогось Чистилищі.

Сам геймплей одноманітний — перестрілляй всіх, кого можеш, підбери з їхніх трупів диски, що відновлюють здоров'я, до того, як це зроблять вороги, і якщо вижив, то зроби це все знову, але в інших декораціях. Здавалося б, стандартна схема для шутера, але в «Утопія Сіті» геймплей швидко починає нагадувати витончену катування. І нові «фішечки» на кшталт підібраних з NPC пушок і артефактів, які дають різні бонуси, це враження не згладжують.

До фіналу починаєш ловити себе на думці, що набридло вже все: однакові, дурні, але сильні боти, які можуть безкінечно респавнитися, порожні локації, не радує око кутаста і блякла графіка, мучительно непродумані місії. А ще монотонний голос акторки озвучки Дейзі, який через пару годин гри починає сприйматися як скрип пінопласту по склу.

Тому і останній ривок — битва за центральний сервер, в якій усі ці елементи, здається, викручені на сто відсотків, — залишає тільки з однією думкою: нарешті все закінчилося. Мастермайнд повержений, Нео врятував людство, а «Утопія Сіті» повертається пилитися на полицю. І хочеться сказати — там їй, мабуть, і місце.

***

Коли ми бралися за цей матеріал, була надія, що західні журналісти помиляються, що «Утопію Сіті» вони не зрозуміли, а насправді це прихована перлина. Але ось позаду години, проведені в цьому «ідеальному світі», а гру важко хоч за що-небудь похвалити. Хіба що за ностальгію — вона віддає тією ж дивною наївністю, що і всякі книжки про потраплянців з двохтисячних, з м’якими обкладинками, криво списаними з голлівудських акторів. І якщо за це хтось готовий віддати в Steam 380 гривень, то, звичайно, можна. Але краще не треба.