Огляд фільму «Грішники» — коли вампірам блюз важливіший за кров

Останні дні хоррор «Грішники» (Sinners) режисера Райана Куглера (Ryan Coogler) б'ють усі рекорди. Кінолента отримала рейтинг 93% на Rotten Tomatoes, 4.3 з 5 на Letterboxd, раніше недосяжну для жахів оцінку A на CinemaScore і за вихідні зібрала $45.6 мільйона в американському прокаті, змістивши з першого місця «Minecraft в кіно» (A Minecraft Movie). «Грішників» називають найуспішнішим оригінальним фільмом десятиліття. Наскільки виправдана така похвала? Давайте розбиратися.

Події «Грішників» відбуваються в Міссісіпі 1930-х років. Сюжет обертається навколо невеликого, але згуртованого співтовариства афроамериканців. Головні герої — брати-близнюки з кримінальним минулим Смоук і Стек, які повернулися з Чикаго з великими грошима та вирішили відкрити джук-джойнт — щось середнє між казино та баром. Обох гангстерів грає Майкл Бакари Джордан (Michael Bakari Jordan).

Смоук і Стек потребують хороших блюзменів, щоб справити максимальний вау-ефект в ніч відкриття. В якості одного з музикантів вони обирають свого двоюрідного брата Сэммі — молодого сина проповідника, чий батько не схвалює саму ідею виступу перед «грішниками». Він попереджає Сэммі, що музика, особливо така душевна, як блюз, приваблює диявола. І виявляється правим, коли в місцеві краї прибуває загадковий білий чоловік на ім'я Реммік.

У «Грішників» чимало спільного з «Від заходу до світанку» (From Dusk till Dawn), включаючи схожу структуру. Так, перша половина — розкачка, знайомство з ансамблем героїв, занурення в атмосферу. Друга — трансформація в хоррор-екшн про групу людей, які в замкнутому приміщенні протистоять орді кровожадних вампірів.

Різниця в тому, що якщо «Від заходу до світанку» досить різко змінює тон у бік жахів, то в «Грішниках» перехід відчувається плавніше. Перша «спокійна» частина кіноленти торкається досить комплексних соціальних і культурних проблем, з якими чорношкірі жителі США стикалися в ті роки. Однак, що цікаво, фільм не забуває про всі ці непрості теми навіть у другій половині, через що твір відчувається цілісним.

Взагалі, з порівняннями з «Від заходу до світанку» варто бути обережнішими, щоб не створити хибні очікування. Так, у «Грішниках» вистачає кривавого екшену, проте полювання на нечисть тут далеко не головне. Бої з вампірами не викликають і половини того напруження, що сцени, що ведуть до бойні.

Чому так? З одного боку, Райана Куглера можна дорікнути за те, що він не став вносити радикально нові ідеї в міфи про вампірів. Незважаючи на наявність жінки в команді головних героїв, яка володіє давніми африканськими містичними знаннями, її методи знищення кровососів зводяться до старим добрим колам, часнику та святій воді. Все це ми вже бачили.

С іншого боку, можливо, екшн-сцени «Грішників» не настільки вгризаються в пам'ять не через те, що вони недостатньо креативні, а тому що інші аспекти фільму перетягують на себе всю увагу. Діалоги написані відмінно, а героям співпереживаєш завдяки чудовій акторській грі. Причому хвалити хочеться не тільки Майкла Бакарі Джордана, блискуче зігравшого різних братів, але й взагалі весь склад. Окремо варто оцінити виконавця ролі Сэммі Майлза Кейтона (Miles Caton), для якого це взагалі дебютна робота. А Джек О'Коннелл (Jack O'Connell), який зіграв лідера упирів, без сумнівів, в подальшому буде фігурувати в кожному рейтингу найхаризматичніших злодіїв.

Крім того, в «Грішниках» екшн відходить на другий план ще й тому, що увага глядача неминуче переключається на символіку і багатошарові сенси, сховані в кожній сцені. Щоб уловити все задумане, одного перегляду навряд чи вистачить. Проте, це правдиво далеко не для всіх ідей — деякі з них подаються занадто «в лоб». І справа не в самих темах, а в тому, що авторам не завжди вдається їх належним чином завуалювати. В результаті глядач іноді залишається позбавленим задоволення самостійного розгадування.

Наприклад, тут постійно акцентується увага на важливості нематеріальної культурної спадщини. Фільм раз за разом нагадує, що саме музика об'єднує суспільство і дозволяє боротися проти будь-якого роду асиміляції. Тому лідера нежиті і тягне в першу чергу до неї, а не просто до крові. Ідея цікава, але доноситься надто прямолінійно.

Тим не менш, нехай фільм іноді і жертвує тонкістю, щоб глядач точно не пропустив ключові посили, до ряду складних тем він підходить з належною увагою до нюансів. Наприклад, відсутність білих серед головних героїв і те, що антагоністом виступає білий вампір, на перший погляд може здатися проявом зворотного расизму з боку авторів. Але коли нарешті розкривається передісторія Ремміка і його мотивація, стає зрозуміло — все неоднозначно. У нього набагато більше спільного з головними героями, ніж здається, і цей штрих — свідчення вдумливої сценарної роботи.

***

Називати «Грішників» «найкращим оригінальним фільмом десятиліття», можливо, передчасно. І все ж після перегляду стає зрозуміло, чому стрічка викликає такий ажіотаж. Про фільм хочеться думати, а його теми — обговорювати, що і справді можна сказати далеко не про кожен хоррор. Секрет успіху частково в тому, що Райан Куглер зміг укласти безпрецедентну угоду з Warner Bros., в рамках якої він зберіг повний творчий контроль над своєю кінолентю. Якщо інші візіонери послідують його прикладу, не виключено, що це назавжди змінить Голлівуд, де продюсери вже б'ють на сполох, побоюючись посилення впливу творців.