Огляд серіалу «Гангстерленд». Прекрасна драма про сучасну мафію

«Гангстерленд» (MobLand) — серіал про мафію, у створенні якого активну участь взяв Гай Річі (Guy Ritchie). Саме він виступив режисером окремих епізодів, а також продюсером шоу. Ключові ролі виконали Том Гарді (Tom Hardy), Пірс Броснан (Pierce Brosnan) та Хелен Міррен (Helen Mirren). Ми ознайомилися з першим сезоном і готові поділитися думкою.

Кіно про бандитів часто дорікають за надмірну романтизацію злочинності. На мій погляд, це несправедливо. Чаще всього сценаристи та режисери показують, що у великих грошей та впливу є висока ціна — можливість потрапити за грати або отримати кулю в потилицю від колеги по небезпечному бізнесу. Більшість глядачів не пов'язані з світом мафії, тому їм цікаво дізнатися, як він влаштований, особливо якщо спостерігати за ним у безпеці, сидячи вдома перед телевізором. Так було з фільмом «Славні хлопці» (Goodfellas), серіалом «Клан Сопрано» (The Sopranos) та іншими творами на цю тему.

«Ганстерленд» продовжує традицію — ми бачимо, як виникають проблеми у світі організованої злочинності та якими методами їх вирішують.

Гай Річі, як і Квентін Тарантіно (Quentin Tarantino), часто поєднує серйозні історії про бандитів з комедійними елементами. Це відмінна риса таких кінолент як «Карти, гроші, два стволи» (Lock, Stock and Two Smoking Barrels), «Великий куш» (Snatch), «Рок-н-рольщик» (RocknRolla) та «Джентльмени» (The Gentlemen). Правда, якщо ви налаштувалися на ще один подібний проект, то «Гангстерленд» може вас розчарувати.

За сюжет цього серіалу відповідали Джез Баттеруорт (Jez Butterworth), відомий за «Чорною месою» (Black Mass), та Ронан Беннетт (Ronan Bennett), який написав сценарій для кіноленти «Джонні Д.» (Public Enemies). Обидва автори відрізняються серйозним підходом, і це відчувається в їхній першій спільній роботі.

В центрі оповідання — історія Гаррі да Соузи, людини, яка вирішує проблеми. У вас може виникнути асоціація з Уінстоном Вульфом з «Кримінального чтива» (Pulp Fiction), однак завдання героя Тома Гарді трохи інші. Він усуває конфлікти між мафіозними сім'ями, причому в хід йдуть як мирні переговори, так і груба сила. А коли очевидно, що зіткнення неминуче, Гаррі прораховує дії супротивника і б'є першим.

Іменно йому доведеться усувати наслідки поведінки молодого сина глави сім'ї, який за одну ніч встиг вдарити випадкову людину ножем і «потусуватися» з представником ворожої організації, який вранці зник. І поки герой розбирається з одними питаннями, виникають інші, не менш серйозні.

Чоловік крутиться як білка в колесі, намагається впоратися з усіма завданнями якнайшвидше, але його улюблену дружину турбує лише те, що він пропустив візит до сімейного психолога. Більше того, вона відкрито заявляє, що їй байдуже на роботу чоловіка. Це починає дратувати глядача, але так задумано — нам передаються емоції головного героя. Іноді впертість і непорозуміння ситуації вражає — здається, що дружина і дочка Гаррі хочуть пограти з вогнем і спеціально поводяться провокаційно з главою мафії. Того самого, за наказами якого вбивають людей за грубо сказане слово або неповажний тон. Але за бажанням дівчат теж можна зрозуміти, адже вони виявилися не готові до життя в постійній небезпеці.

З часом сюжет ускладнюється, з'являються нові сюжетні лінії та заряджаються чеховські рушниці, які стріляють протягом сезону. Серіалу не потрібен час на розкачку, він захоплює відразу і потім утримує увагу глядача до самої розв'язки. Тут немає філлерних епізодів або непотрібних сцен — нам або повідомляють важливу інформацію, або показують екшен, або створюють додаткове напруження, що також потрібно для подібного серіалу. Навіть монологи героїв дійсно цікаві, адже вони додають важливі деталі до основного сюжету.

Причому для одних представників клану важливі справи і вчинки, а для інших — лише походження людини. Якщо хлопець потрібної крові, йому прощається все, навіть якщо він своїми діями ставить Сім'ю на грань війни. Причому початок протистояння між гангстерськими кланами не змінює ставлення до дівчини, яку вважають чужою. Навпаки, її готові «скормити» ворогу першою, щоб вирішити дві задачі — позбутися від людини, яка не подобається, і спробувати укласти мир. І стає неважливо, що саме вона приносить організації гроші.

Спочатку може здатися, що другорядні персонажі занадто прості. Однак з кожною новою серією спливають нові подробиці, ми дізнаємося мотивацію та тонкощі їх характерів, після чого вони сприймаються як продумані особистості. Наприклад, досить цікаво спостерігати за тими людьми, які не викликають поваги у лідера. Вони з усіх сил намагаються здобути його розташування, через що іноді вчиняють нелепі вчинки.

Причому з героями тут не церемоняться. Навіть якщо людині приділили багато уваги в сюжеті, її можуть вбити швидко і цілком несподівано для глядача. Це працює на атмосферу — жоден з учасників дії не застрахований від жорстокої розправи, тому ми постійно знаходимося в напруженні.

На момент написання цієї статті другий сезон «Гангстерленда» ще не анонсований. Але історія явно не завершена — багато сюжетних ліній потребують продовження. Як правильно заявив один із героїв, «битва закінчена, але війна тільки почалася».

Варто зазначити, що Гай Річі вже знімав бойовики та військові драми без натяку на гумор. Яскраві приклади — «Перекладач» (Guy Ritchie's The Covenant) та «Гнів людський» (Wrath of Man). Особливість його фірмового почерку відчувається особливо яскраво, коли в одному місці стикаються інтереси різних кримінальних структур. Нечто подібне було в його ранніх фільмах.

Актор Том Гарді має неповторну харизму, яка здатна витягнути навіть невдалий фільм. Тут він створив образ впевненого в собі гангстера, який діє чітко і грамотно. Його рішення можуть здаватися жорстокими, але Гаррі завжди тримає контроль над почуттями і залишається раціональним. Це важливо для людини, на яку покладається Сім'я. І хоча ми розуміємо, що він — ніякий не герой, а справжній бандит і залишається ним до самого кінця, у нього є свої уявлення про честь і вірність, від яких він не відходить, навіть коли бачить явну вигоду. Про це не говориться прямо, але ми відчуваємо ненависть героя до зрадництв і людей, які готові піти на такий крок.

З іншими акторами все не так однозначно. Наприклад, Пірсу Броснану, який зіграв роль лідера сім'ї, відверто не вистачає емоційності. Спочатку це вписується в образ, адже перед нами холодний і жорстокий лідер. Але ближче до фіналу стає зрозуміло — актор явно недограє. А от Хелен Міррен (Helen Mirren) переконливо зобразила підступну даму, яка маніпулює оточуючими.

Варто попередити, що в серіалі багато дійсно жорстоких сцен. Режисери не соромляться демонструвати реальні методи, на основі яких будуються кримінальні імперії. Наприклад, людину, яка просто замітає сліди за гангстерами, можуть несподівано зробити головним обвинуваченим. І він буде готовий піти на все, аби вбили тільки його, але не чіпали рідних і близьких. Нечто подібне було, наприклад, у першій частині Kane & Lynch.

Є посилання і до кінокласики. Коли в кадрі з'явиться бензопила, багато любителів кіно, напевно, згадають фільм «Обличчя зі шрамом» 1983 року. І місцеві головорізи без коливань пустять цей інструмент у справу, причому зовсім не для того, щоб пиляти дерева. А зустріч з давнім кривдником, який був наглядачем у в'язниці, де сидів один з героїв, нагадує кримінальну драму «Сплячі» (Sleepers) з Робертом де Ніро (Robert De Niro). Зустрічаються і явні натяки на першого «Хрещеного батька» (The Godfather). Важно зазначити, що всі ці моменти сприймаються як данина поваги класики, а не запозичення чужих ідей.

Звичайно, «Гангстерленд» — не «Джон Уік» (John Wick), де битви з ворогами поставлені на перше місце. Велика частина питань тут вирішується під час діалогів. Проте, коли справа доходить до екшену, постановка не поступається повнометражному кіно. Перестрілки, бійки та вибухи виглядають видовищно — у нас жодного разу не виникло відчуття, що хтось зекономив на спецефектах.

Серіал розрахований, перш за все, на любителів складних кримінальних драм. Він не пропонує нічого кардинально нового в рамках жанру, але те, що відбувається, все ж таки захоплює від першої до останньої серії. До того ж такий серйозний підхід в останній час зустрічається рідко — згадується, хіба що, непоганий серіал «Пінгвін» (The Penguin).

Правда, якщо після згадки імені Гая Річі ви очікували фірмових жартів або легкого хуліганства в дусі того, що нам показали у фільмі «Операція “Фортуна”» (Operation Fortune: Ruse de Guerre), то «Гангстерленд» можна сміливо пропустити. Те ж саме стосується тих, хто байдужий до фільмів про світ криміналу. Цей серіал точно не змінить вашого ставлення до них.

А вам подобається кіно про мафію? Вже подивилися перший сезон «Гангстерленда»? Діліться думками в коментарях!