Кіберспорт vs. Традиційний спорт: чому 51% росіян не вважають його справжнім спортом?

Кіберспорт — це не просто змагання з відеоігор. Це сцена, де тисячі вболівальників дивляться трансляції, а найкращі гравці укладають контракти на мільйонні суми. Але, незважаючи на шалений ріст і офіційне визнання в ряді країн, в Росії ставлення до кіберспорту залишається скептичним. Згідно з недавнім опитуванням ВЦІОМ, 51% росіян не вважають кіберспорт справжнім спортом. Чому так? І як пояснити це недовіру до цифрових змагань?

Перш ніж судити, варто розібратися в самому понятті «спорт». В класичному розумінні спорт — це діяльність, пов'язана з фізичними зусиллями, тренуваннями, змаганнями і, як правило, активним рухом. Однак насправді межі спорту давно розширилися.

Наприклад, шахи і автогонки офіційно визнані спортивними дисциплінами, незважаючи на те, що вони вимагають більше розумової, ніж фізичної навантаження. За цією логікою кіберспорт також цілком вписується в рамки спортивної діяльності: тут є змагання, правила, командна робота, тренування і тиск відповідальності.

Опитування ВЦІОМ, проведене в 2024 році, наочно показало, що сприйняття кіберспорту в Росії все ще залишається спірним. Лише 28% респондентів вважають його справжнім спортом. При цьому більшість — 51% — дотримуються протилежної думки. Решта не змогли визначитися з відповіддю.

На сприйняття вплинув ряд факторів. Перш за все — вік. Молодь віком до 25 років значно частіше визнає кіберспорт рівним традиційному. Серед старших поколінь переважає консервативна точка зору: «гра в комп'ютер — це не спорт».

Також можна виділити такі причини скепсису:

Незважаючи на сумніви частини населення, кіберспорт давно став не просто захопленням, а повноцінною індустрією з мільярдними обігами. Турніри з Dota 2, Counter-Strike, League of Legends та інших дисциплін збирають багатомільйонну аудиторію та великі спонсорські контракти. Призові фонди найбільших змагань перевищують бюджети багатьох олімпійських дисциплін.

У ряді країн кіберспорт вже визнано на державному рівні. У Південній Кореї кіберспортсмени — національні зірки. У США він включений в освітні програми. А в Китаї будуються спеціальні кіберспортивні комплекси. Навіть Міжнародний олімпійський комітет кілька років тому визнав потенціал кіберспорту, заявивши, що він може стати частиною Олімпійських ігор за виконання певних умов.

Однак у масовій свідомості росіян з цим все ще складно. Одна з головних причин — розрив між візуальними образами. Для багатьох спорт — це біг, боротьба, м'ячі, тренажерні зали. А кіберспорт — це людина в кріслі з мишкою та клавіатурою. Убеди́ти в тому, що за цим стоїть напружена робота, буває непросто.

Свою роль відіграє і усталений стереотип: «ігри — це розвага, а не серйозна справа». Багато хто асоціює геймерів з бездельниками, а не з професіоналами. До того ж не всі готові визнати, що сучасний спорт виходить за межі фізичної сили.

Тим не менш, ті, хто знайомий з індустрією ближче, розуміють: кіберспорт вимагає не менше зусиль, ніж класичні дисципліни. Професійні гравці тренуються по 6–8 годин на день, розвиваючи швидкість реакції, координацію, стратегічне мислення та стресостійкість.

Ось що включає підготовка кіберспортсмена:

Багато з них починають кар'єру з раннього віку і досягають успіху лише через роки тренувань. Саме тому кіберспорт порівнюють з шахами або автоспортом — там, де інтелект і миттєві рішення важливіші, ніж фізична сила.

Кіберспорт офіційно визнаний видом спорту в Росії з 2016 року. Існують федерації, проводяться чемпіонати, розвиваються молодіжні секції. Однак між формальним визнанням і масовим прийняттям — прірва.

У великих містах з'являються кіберарени, і великі бренди інвестують у кіберкоманди. Тим не менш, кіберспорт все ще сприймається як розвага, а не праця, а шлях до повноцінного визнання в суспільстві залишається довгим.

Протистояння традиційного та нового — це частина будь-якого прогресу. Те, що вчора здавалося «не спортом», сьогодні входить в олімпійську програму. Можливо, визнання кіберспорту — питання часу, зміни поколінь і кращого інформування суспільства.

Головне — не боятися розширення меж звичного. Адже спорт — це не лише біг по доріжці, а й вміння боротися, перемагати, зосереджуватися, долати. І в цьому сенсі кіберспорт — такий же спорт, як і будь-який інший. Навіть якщо не всі поки готові це визнати.