Огляд The Sinking City 2. «Resident Evil за міфами Лавкрафта»

Ситуація з жанром survival horror на ігровому ринку зараз неоднозначна. З одного боку, популярні лаунчери переповнені десятками проектів різної глибини. З іншого — це стосується в першу чергу інді-сфери з усіма витікаючими факторами: «дешевизна», безліч недоробок, проста стилізована графіка і так далі. До того ж тут значно більше «симуляторів ходьби» з хоррор-елементами, і зустріти гідний жахастик на виживання — завдання зі зірочкою.

ААА-крила в основному радують лише двома франшизами з Сходу, які практично монополізували жанр — Resident Evil і Silent Hill. Кожна нова частина цих серій — подія, ось тільки перерви між релізами зазвичай дуже довгі. Загалом, любителям подібних ігор часто доводиться чекати і сподіватися на появу нового, привабливого і цікавого проекту. І, здається, він нарешті з'явився — у особі другої номерної частини The Sinking City від студії Frogwares, присвяченої міфам Лавкрафта. Але чи все так однозначно?

Важлива деталь: гра розрахована на тих, хто знайомий з основними наративами і лором творів Говарда Філліпса Лавкрафта (Howard Phillips Lovecraft). Багато важливих для сюжету імен, назв і термінів тут безпосередньо не пояснюються, а згадуються як би «між справою».

Сюжет The Sinking City 2 розповідає повністю самостійну історію і майже не пов'язаний з першою частиною. В центрі оповідання новий головний герой — Келвін Рафферті, окультний дослідник і приватний детектив.

Під час невдалої експедиції в Країну Снів (прим. автора — паралельне фантастичне вимірювання з творів Лавкрафта; туди можуть потрапити лише обрані люди з сильним уявленням під час сну) Келвін провів окультний ритуал, який пройшов не так, як задумувалося. В результаті свідомість його коханої напарниці — Фей Беннет — опинилася замкненою в потойбічному світі, а її фізичне тіло впало в кому.

Щоб повернути Фей до життя, Келвіну необхідно провести новий давній ритуал. Заради цього він вирушає в зловісне місто Аркгем, де, за чутками, приховані потрібні знання. До моменту прибуття героя місто охоплює містична повінь, населення евакуюють, а з глибин прибувають черви, які захоплюють і оживляють мертві тіла.

Сюжет — не найпривабливіша сторона проекту. Він тут скоріше для галочки (хоча іноді гра як би намагається довести зворотне), — щоб обґрунтувати геймплей і створити «фон» для розгорнутого подій. Відразу ж напрошується очевидне порівняння — «приблизно, як у Resident Evil». І це далеко не останній раз, коли я буду проводити цю аналогію.

Багато сюжетних деталей подаються фрагментарно — через флешбеки. А про «бекграунд» світу доведеться дізнаватися в основному за допомогою численних записок.

Перед тим, як розібрати геймплейну складову гри, давайте коротко згадаємо, якою була перша частина.

А була вона неоднозначною — і журналісти, і гравці сприйняли її стримано, часто критикуючи багато рішень розробників. The Sinking City являла собою пригодницький екшен від третьої особи: мікс сурвайвл-хорора і детективу.

Просуваючись по сюжету, гравець шукав докази, вивчав архіви, відвідував чертоги розуму, а також використовував особливе магічне зір для виявлення прихованих знаків і відновлення хронології подій минулого. Детективна складова була, мабуть, найкращою частиною гри — вона не вела за рукою, не ставила маркери на карті, а спонукала вчитуватися в інформацію, співвідносити її і приходити до висновків. Багато напрацювань перекочували в The Sinking City з іншої франшизи Frogwares — Sherlock Holmes.

А ось друга «грань» проекту — та, що присвячена сурвайвл-хорору, — була виконана значно гірше. Стрільба відчувалася «дерев'яною» і незграбною, анімації ворогів були грубими, а хитбокси — кривими. Досліджуване місто хоч і здавалося масштабним, але було порожнім і одноманітним. Крім того, все ускладнювалося виснажливим бэктрекингом.

Судячи з усього, розробники вивчили критику і вирішили провести роботу над помилками: survival-механіки в The Sinking City 2 значно доопрацьовані. Геймплейно вона максимально близька до ремейків Resident Evil: камера з-за плеча героя, обмежені ресурси (ліки і патрони), крафт і локації, побудовані за принципом метроидванії.

Гравцеві належить дослідити чотири масштабних місця — затоплені вулиці Аркгема (переміщатися між ключовими точками тут потрібно на моторному човні), лікарню, торгові доки і давній некрополь. Основний геймплейний цикл також дуже схожий на «Обитель Зла»: перестрілки з чудовиськами, збір ресурсів і ключових предметів, обмежений інвентар, «безпечні кімнати» зі складом і точками збереження, а також — вирішення загадок для просування по сюжету.

На відміну від першої частини, стрільба в грі відчувається набагато більш продуманою — хоча деякі анімації все ще здаються неприродними. Головний герой вміло орудує прикладом і вміє ухилятися від ворожих атак на манер Джилл з Resident Evil 3. Ключова фішка бойової системи — відстріл уразливих точок на тілах супротивників. Хаотична стрільба в монстрів неефективна і витрачає занадто багато патронів, тому доводиться точково цілитися в з'являються нарости. До речі, вороги чесно реагують на попадання — наприклад, стрільба по ногах змусить їх впасти на живіт або опуститися на коліна: знову ж, як у Resident Evil. Крім того, повалених супротивників необхідно добивати ударом ноги, інакше через деякий час вони можуть ожити знову: схожа механіка була в серії Silent Hill. На деяких локаціях є пастки, в які можна заманювати монстрів.

Все, що залишилося від детективного розслідування з першої частини — окреме інтерфейсне меню, що імітує чертоги розуму. Тут потрібно розміщувати отримані з записок підказки і вибудовувати між ними зв'язки. Завершені ланцюги нагороджують очками прокачки. З нею — без одкровень: спочатку потрібно розблокувати навички (наприклад, підвищений шкоду при включеному ліхтарику або отримання більшої кількості патронів при крафті), а потім — розмістити їх в обмежені слоти артефактної маски «Нічна Тінь» (Night Shade), яку персонаж носить з собою. Додаткові осередки також відкриваються за очки прокачки. Другий спосіб отримання очок — ящики постачання, розкидані по локаціях.

Сама «Нічна Тінь» після підживлення особливим ресурсом здатна єдиний раз воскресити головного героя при отриманні летального урону. А ще — з певної сюжетної глави в маску перекочує свідомість Фей, звідки вона буде спілкуватися з Келвіном як персонаж-супутник. З крафтом також все просто — поєднуємо два або більше ресурсу і отримуємо взамін відновлювальні здоров'я предмети або патрони для вогнепальної зброї. Загадки в The Sinking City 2 куди більш винахідливі, ніж в Resident Evil, і скоріше відсилають до Silent Hill — вони частенько будуються на грі слів і метафорах.

Перші локації відчуваються цікаво і приємно: потрібно поступово досліджувати оточення, відкривати шорткати і додаткові проходи, ретельно економити ресурси, по можливості уникаючи боїв. Є і опціональні «закутки» — нагородою за їх відвідування найчастіше стають апгрейди зброї і розширення інвентарю. Дизайн рівнів тут непоганий, але все ж — поступається серії Resident Evil.

Але починаючи з другої половини проходження розумієш: гра регулярно копіює одні й ті ж рішення. Знайти кілька частин роздробленого сюжетного предмета, розкиданих в віддалених частинах локації, доставити в ключове місце і вирішити пазл. У перервах — сутички з супротивниками: через одноманітність умов і невелику кількість видів монстрів з часом це починає втомлювати. А під кінець етапу — битва на арені з натовпами ворогів. Тут все стає зовсім сумно, тому що майже напрочуд вбивається survival-елемент: на аренах завжди є кілька ящиків, в яких «респавняться» ресурси. The Sinking City 2 використовує адаптивну систему витратних матеріалів — гра підкидає гравцеві саме ті предмети, яких йому сильно не вистачає: точно так само, як було в ремейку Resident Evil 4. Фінальна локація зовсім вже лінива і безідейна: це майже що кишка з безліччю арен, завалених супротивниками.

Видно, що розробники намагалися експериментувати і привнести різноманітність: наприклад, в лікарні гравця чекає зіткнення з невразливим монстром, від якого доведеться рятуватися втечею — аналогом Містера Ікс або Немезиса. Однак його невиразний дизайн і скупий ІІ (остання, до слова, стосується всіх тутешніх супротивників) не дозволяють по-справжньому злякатися, — і в підсумку він скоріше дратує. Але все ж — таких геймплейних елементів тут дуже мало, і в основному гра слідує описаному вище циклу. З босами також не склалося: не рахуючи особливих видів ворогів, які пізніше стануть рядовими супротивниками, їх тут всього два — і бій з кожним досить прямолінійний і невиразний.

А ще — в The Sinking City 2 напрочуд відсутня одна з основних фішок проектів за творами Лавкрафта: механіка безумства. У першій грі, до речі, вона була: коли головний герой бачив монстрів, трупи або використовував містичне зір, він поступово сходив з розуму — з'являлися жахливі галюцинації і привиди, які могли його атакувати.

Нехай друга частина стала набагато більш технічно вивіреною в порівнянні з першою, всі огріхи розробникам виправити не вдалося. Іноді зустрічаються колізії текстур і криві хитбокси — дальнобійні атаки супротивників часто проходять крізь стіни, а при ухиленні можна отримати урон навіть якщо візуально попадання не було. З графікою також не склалося: її, звичайно, помітно «прокачали», і при поверхневому погляді все виглядає непогано. Але з часом біднуваті текстури, «пластилінові» моделі, топорні лицеві анімації і різні графічні артефакти починають занадто ж мозолити очі. При тому, що гра зроблена на актуальній версії Unreal Engine 5 і досить вимоглива — стандартні «болячки» движка (статтери, зависання, різкі просадки кадрів) присутні.

Після проходження відкривається магазин бонусів: тут, за особливі очки, отримані за виконання різних ігрових челенджів, можна придбати нові костюми, додаткові види озброєння і безкінечні боєприпаси. І знову — прямо як в Resident Evil.

Завдання для найуважніших і педантичних: скільки разів за огляд я використовував порівняння гри з Resident Evil? І не дарма: основне джерело натхнення розробників стає очевидним вже в перші години проходження. Але при цьому — до встановленої Capcom планки The Sinking City 2 об'єктивно не дотягує, а чогось «свого» — унікального і незвичайного — тут вкрай мало.

В результаті вийшов — ні, не поганий, але дуже стриманий проект, максимальна оцінка якого — «вище середнього». Зараз у гри досить високі бали на популярних агрегаторах, тому особисто у мене склалося враження, що вона дещо переоцінена. Так, це всього лише АА-проект, значно поступаючий за бюджетом іграм Capcom або Konami, але мова не лише про графіку і технічне виконання. Сюжет — середній: сильно далекий від безвиході і «хтоні» оригінальних творів Лавкрафта; в результаті — обраний сеттинг здається нерозкритим і недожатим. Геймплей — копіює більшість ідей Resident Evil, однак за виконанням часто просідає.

Але все ж — гру варто вивчити, якщо ви любите сурвайвл-хорори. Нехай на фоні великих і зарекомендували себе серій вона програє, зате — виглядає куди більш привабливо, ніж сотні «жахастиків на колінках» від незалежних розробників.