Прев’ю Burn With Me. Затишний горор про демонів і карткові ритуали

У Burn With Me студентам університету таємних мистецтв доводиться опановувати не лише звичайні дисципліни, а й темні ритуали. Цей картковий рогалик поєднує систему набору очок у дусі Balatro з механіками декбілдера та елементами оповіді, а грати доведеться за тварин, які розмовляють і ладні прикликати бісів та демонів, аби здійснити свої найпотаємніші бажання.

На початку історії професор знайомить студентів із ритуалом прикликання особистого демона — істоти, здатної здійснити найзаповітніше бажання свого господаря. Щоправда, результат далеко не завжди відповідає очікуванням самого заклинача.

У першому розділі розповідається про Алана. У героя демонічна рука, і він хоче повернути собі звичайне тіло. Під час навчання з’ясовується, що Алан — природжений окультист: знання даються йому легко, а ритуали він опановує швидко. Наприкінці розділу Алан прикликає демона й отримує бажане — зовні його тіло знову стає звичайним. Та це лише ілюзія: якщо подивитися на нього під певним кутом, на мить стає помітно, що тіло повністю перетворилося на демонічне.

Усього в грі заявлено шість розділів. Уже з першого стає зрозуміло, яку тему розробники розвиватимуть далі: здійснення бажання може обернутися зовсім не тим, на що сподівався заклинач.

В основі ігрового процесу — пентаграма з п’яти карт: у кожному раунді потрібно набрати певну кількість очок. За принципом підрахунку результату гра нагадує вже згадану Balatro, однак самі карти влаштовані інакше. Кожна має власні характеристики й ефекти: одні взаємодіють із сусідніми картами, інші безпосередньо змінюють кількість очок або впливають на карти в руці. Тож за відчуттями Burn With Me ближча до декбілдера з кількома можливими стратегіями (якщо вас цікавлять рогалики загалом, у нас є великий ТОП-35 рогаликів на ПК, PS5, Xbox і Switch).

Водночас колоду доводиться збирати просто під час проходження. На початку кожного раунду гра випадково пропонує три карти, з яких потрібно вибрати одну. Після завершення раунду вона додасться до колоди. Розділ гравець починає з базовим набором, а потім поступово формує колоду відповідно до стратегії, яка складається в процесі проходження. Тут і з’являється перший помітний елемент випадковості: потрібної карти серед трьох запропонованих може просто не бути (тим, кому до вподоби ігри з незвичними поєднаннями механік, також варто звернути увагу на наше прев’ю Trainwatch. Коли Papers, Please зустрічає Silent Hill).

Механіка, що дала грі назву, пов’язана з добором карт. Щоб узяти нову карту, потрібно спалити одну з тих, що вже є в руці, — після цього вона зникне назавжди. Деякі карти отримують додаткові ефекти після спалення, тож їхнє знищення можна обернути собі на користь, але карту для добору гра вибирає випадково. Сама по собі ця система працює цілком нормально, однак на високій складності випадковість починає складатися з кількох чинників і сильніше впливати на результат.

Кожен розділ складається з 12–14 раундів, а приблизно посередині є контрольна точка. Якщо програти, гра повертає до неї, а до її відкриття — на початок розділу. На високій складності потрібно набирати більше очок, і саме тоді ці чинники починають особливо сильно впливати на результат: карти, запропоновані для колоди, стартова рука та випадковий вибір карти, яку доведеться спалити під час добору. На звичайній складності це майже не заважає — потрібну кількість очок зазвичай вдається набрати навіть із кількома помилками.

Частково компенсувати невдалий раунд допомагає механіка розсудку — скляне серце в правому нижньому куті екрана. Коли накопичуються очки розсудку, воно наповнюється блакитною енергією. За кожні три очки понад потрібний поріг гравець отримує одне: наприклад, результат 18/15 дає одне очко. Усього можна накопичити до десяти таких очок. Ця механіка не рятує від невдалих раундів, але кілька разів виручала мене, коли в руку приходили не найкращі карти.

Розділи відрізняються не лише сюжетом, а й набором доступних карт. У першому основна увага приділяється взаємодії карт із сусідніми позиціями. У другому з’являються карти, здатні забирати характеристики інших карт і скасовувати їхні ефекти. У третьому механіка спалення стає повноцінною частиною стратегії: наприклад, фенікс після спалення повертається в наступному раунді й стає сильнішим.

Проходження всієї історії на звичайній складності зайняло пару годин, а ще приблизно стільки ж пішло на повторне проходження одного розділу на високій складності (якщо вам до вподоби саме короткі похмурі історії на один вечір, зазирніть до нашої добірки коротких горорів на ПК: ТОП-37 страшних ігор на один вечір).

Найпомітніше поєднання мальованої графіки та відеозйомки проявляється в анімованій руці, яка супроводжує майже кожну дію гравця. Отримали нову карту, витягли її з колоди чи заробили очко розсудку — рука окремим жестом відреагує на кожну дію. На неї можна натиснути й самостійно; знята вона явно з реальної людини, а потім запис стилізували під загальний мальований стиль гри. Виходить незвична деталь, яка добре підкреслює дивну атмосферу Burn With Me.

Атмосферу гри можна описати як «затишний жах». Демони, окультизм і похмурі ритуали тут є, але радше створюють незвичне тло, ніж намагаються налякати чи викликати огиду. Сюжетні сцени супроводжує озвучення, а поза діалогами звучить джаз. Щоправда, після проходження в пам’яті не залишилося жодної музичної композиції, що запам’яталася б.

Burn With Me вийде 12 жовтня на PC. Текст буде доступний російською мовою, тоді як озвучення залишиться англійським. Гра вже отримала схвалення Деніела Маллинза (Daniel Mullins), автора Inscryption: він коротко написав про неї — enjoyed it a lot (думаємо, переклад не потрібен — прим. ред.)! Перша глава доступна безкоштовно в демоверсії, тож скласти власне враження можна ще до релізу.

Зрештою, Burn With Me виглядає як невеликий картковий рогалик на пару вечорів, який робить ставку не так на глибину, як на незвичне поєднання механік, атмосферу та сюжет. На стандартній складності гра залишила в мене приємне враження, хоча на високій кілька джерел випадковості вже надто сильно впливають на результат. Якщо вам до вподоби компактні рогалики-декбілдери, які можна пройти за вечір-два, демоверсію безперечно варто спробувати. А потім, можливо, і повну версію гри.