Огляд Valheim 1.0. Фінальний розділ масштабної survival-пісочниці

Після п’яти років у ранньому доступі Valheim вийшла в повноцінний реліз. Студія-розробник Iron Gate довела до ладу вже улюблену гравцям формулу й додала останній великий біом, нового боса, зброю, броню, істот, будівельні елементи та кілька нових систем.

Та чи достатньо цього, щоб назвати Valheim справді завершеною? Розбираюся, що змінилося з виходом версії «один нуль», наскільки масштабним виявилося фінальне оновлення і чи зберегла гра те саме відчуття пригоди, за яке її полюбили мільйони гравців.

Успіх Valheim багато в чому пояснюється вдалим поєднанням знайомих механік. Гра бере за основу survival-проєкти, але не перетворює виживання на постійну боротьбу з голодом і ресурсами. Тут є місце для будівництва, боїв і спокійного відпочинку на базі. Важливу роль відіграє й масштаб світу — дослідження займає значну частину проходження.

Кооператив посилює цей ефект: у компанії рутинні завдання перетворюються на спільні історії, а будівництво бази й підготовка до походів стають ще цікавішими. До того ж Valheim не надто вимоглива до заліза й має впізнаваний візуальний стиль. Завдяки цьому гра привабила як шанувальників survival-жанру, так і тих, кому зазвичай бракує в ньому свободи, атмосфери й відчуття пригоди.

Окремо варто відзначити систему прогресії. Гравець постійно отримує нові можливості, але гра рідко змушує рухатися чітко визначеним маршрутом. Після перемоги над черговим босом відкриваються нові території, матеріали й рецепти, але питання, чим зайнятися далі, залишається відкритим — варіантів удосталь. Завдяки цьому навіть звичні заняття на кшталт будівництва, полювання чи збирання ресурсів не сприймаються як обов’язкова рутина — вони стають частиною підготовки до наступної мандрівки.

Велику роль відіграють атмосфера й обраний розробником сетинг. Світ Valheim поєднує суворі умови з напрочуд спокійними моментами: після довгої мандрівки приємно повернутися в облаштований дім, розпалити вогнище й просто підготуватися до наступного вилазку. Саме цей контраст між небезпечною подорожжю та затишною базою задає особливий ритм гри. Ми не лише виживаємо у світі, а й поступово робимо його «своїм».

Головна зміна релізної версії — локація Далекий Північ (Deep North). Це останній біом у ланцюжку прогресії. Він продовжує традицію Valheim перетворювати довкілля на частину ігрового процесу: місцевий сніг стає невіддільною частиною взаємодії гравців зі світом.

Глибокі кучугури ускладнюють будівництво — для їх розчищення знадобиться спеціальна лопата. Крім того, сніг може накопичуватися навіть на дахах будівель і руйнувати незміцнілі конструкції. Водночас облаштувати базу в цих землях допомагають нові будівельні елементи — наприклад, похилі дахи, на яких не затримується сніг.

Крига також органічно вписана в ігровий процес: невеликі водойми біому й прибережні океанські води вкриті товстим шаром льоду, що стає серйозною перешкодою для кораблів. На льоду персонаж ковзає, втрачає інерцію й гірше контролює повороти, тож бої біля берега теж помітно ускладнюються.

Як і в Горах (Mountains), на Далекій Півночі постійно діє ефект обмороження. Для виживання тут конче потрібні медовуха з опором до морозу або найкращі плащі з пізніх етапів гри. Час від часу в біомі здіймаються сильні хуртовини, що знижують видимість майже до нуля.

Кульмінацією ігрової прогресії стає новий бос Калл Фімбулбрінгер (Kall Fimbulbringer) — велетенський йотун із загрозливою зовнішністю. На відміну від попередніх босів, для призову яких достатньо принести ресурси до вівтарів, Калла можна викликати лише після цілої низки випробувань.

Спершу потрібно відвідати три підземелля й знайти спеціальні форми для відливання ключів. Потім — створити ключі, проникнути в раніше недоступні ділянки локації, зачистити їх і зруйнувати крижані брили. Коли всі три брили буде знищено, почнеться посилене вторгнення йотунів — гравцям доведеться здолати хвилі агресивних велетнів, щоб здобути їхню кров. Її потрібно покласти на головний вівтар Далекої Півночі, після чого відкриється портал до окремої локації, де й чекатиме фінальний бос.

Вторгнення йотунів перетворили на періодичну подію — нарівні з набігами інших «звірів», які вже були в грі. Йотуни можуть нападати й на інші локації, приносячи снігові бурі навіть у теплі краї.

У релізі з’явилася нова система прогресії — Горнило Потенціалу (Forge of Potential). Вона додає ще один рівень розвитку спорядження й дає змогу покращувати його навіть на пізніх етапах гри.

Покращення працює за принципом заточування в MMO: що вищий рівень зачарування, то менша ймовірність успіху наступної спроби. У разі невдачі предмет може зруйнуватися — він розпадеться на складники базового рецепта, а всі вкладені ресурси й попередні покращення буде втрачено назавжди. До релізу основний шлях розвитку передусім залежав від переходу на наступний «тир» матеріалів. Нова система дає додаткову мотивацію покращувати спорядження навіть після досягнення високого рівня прогресії.

Одна з найкорисніших побутових змін стосується інвентарю: тепер особливі предмети дають змогу збільшити кількість віртуальних «кишень» персонажа. На перший погляд, дрібниця, але на практиці це помітно впливає на темп гри. Раніше через обмежений інвентар доводилося надто часто повертатися на базу, а тепер таких походів туди й назад можна буде менше.

А ще в грі з’явився гак-кішка. Він особливо корисний у Туманних землях (Mistlands), де крутий рельєф ускладнює пересування.

На Далекій Півночі повно нових істот — і агресивних, і миролюбних. Особливо вирізняються Стародавні тролі (Gammeltroll). Після смерті їхні тіла перетворюються на скам’янілі статуї, а якщо їх зруйнувати, гравець отримає особливий матеріал, необхідний для прогресії в новому біомі.

Тих, хто любить тваринництво, безперечно потішить лось — його можна приручити й використовувати як корисного верхового маунта. У нього великий запас витривалості та здоров’я, а також потужна атака, що відкидає ворогів. Лось ідеально підходить для пересування засніженими кучугурами й допомагає вчасно реагувати на небезпеки суворого ендґейм-біому.

Будівельна система також отримала цілий набір нових елементів: різні види деревини, крижані блоки, балки, стовпи, ворота, мости, огорожі й безліч декоративних деталей.

У релізі продовжили розвивати магічну систему: нові посохи пропонують додаткові варіанти дальніх атак, захисту й призову істот. Водночас класи залишилися незмінними: стиль гри залежить не від обраного на початку розвитку персонажа, а від спорядження. Тож спеціалізацію можна змінити будь-коли — залежно від ситуації.

З’явилося й більше сюжетного супроводу: нова вступна сцена та додаткові катсцени впродовж проходження. Завдяки цьому фінальна версія виразніше показує шлях від початку мандрівки до її завершення. Водночас Valheim не перетворюється на сюжетну RPG: основна історія й далі розкривається через дослідження, оточення та дії самого гравця.

Однак реліз не позбувся старих проблем. Інвентар і далі вимагає багато ручної роботи: сортування ресурсів і керування скринями забирають силу-силенну часу. Повноцінного автоматичного крафту з використанням предметів із найближчих сховищ досі немає.

Обмеження порталів теж нікуди не зникли — переносити через них важкі метали не можна. Тому для далеких експедицій потрібні кораблі й продумана логістика. Для одних гравців це важлива частина атмосфери, інші ж вважають таку систему штучним розтягуванням ігрового процесу.

Бойова система не отримала жодного розвитку й залишається вкрай простою. У ній є блокування, парирування, ухилення, різні типи шкоди та особливості зброї. Але за глибиною вона значно поступається як спеціалізованим екшенам, так і деяким жанровим «колегам».

Процедурна генерація створює величезні простори, але далеко не кожна ділянка мапи однаково насичена подіями й цікавими місцями. Будівництво може водночас приносити задоволення й дратувати: до фізики конструкцій треба звикнути, а розміщення деяких деталей буває примхливим.

Зрештою, монотонного гринду тут досі багато — до біса багато. Навіть стартове полювання на кабанів заради корисних шкур забирає години реального часу, що вже казати про пізніші етапи гри.

Релізна версія Valheim не намагається винайти гру заново. Iron Gate розширює систему, яка вже працює, і доводить її до логічного завершення. Далекий Північ завершує ланцюжок біомів, новий бос закриває основну прогресію, а нова зброя й магія розширюють бойові можливості. Покращення інвентарю скорочують частину рутини, а нові істоти, ресурси й будівельні елементи дають більше простору для дослідження та творчості.

Водночас старі недоліки нікуди не зникли. Логістика ресурсів і далі вимагає зусиль. Інтерфейс може викликати запитання. Бойова система не претендує на рівень повноцінної екшен-RPG. А процедурно згенерований світ із часом стає передбачуваним.

Valheim залишається дуже міцною survival-пісочницею, а фінальна версія — це, по суті, останній штрих, що завершує обраний розробниками курс. Якщо гра подобалася вам раніше, у релізній версії ви із задоволенням проведете ще десятки годин, сповнених пригод. А якщо вона втомлювала або здавалася недостатньо комплексною, не варто чекати, що ситуація кардинально змінилася.