Продолжение культовой серии ролевых игр в мире постапокалипсиса. В игре полностью переработана система прокачки, игровой процесс, изменена RPG-составляющая, а также... Детальніше
Потонути в атмосфері та забути про час
Знаєте, є ігри, в які просто граєш, а є ті, де живеш. Для мене Fallout 4 стала саме другою категорією. Головне, за що я полюбив цю гру — це неймовірна, густа атмосфера постапокаліпсису, причетного до наївної американської мрії 50-х.
Величезне задоволення — просто блукати Пустошою і досліджувати локації. Особливо круто зроблені інтер'єри: занедбані заводи з виробництва роботів чи фабрики Nuka-Coly. Заходиш усередину, а там роботи, що заклинили у вічному циклі, зламані й збредливі, які легко можуть порахувати тебе шкідником за типом дрібного гризуна — або взагалі бачити в тобі непорозумінь когось, якоїсь примари з довоєнної епохи. Архітектура всередині будівель – це справжні лабіринти, заплутані та цікаві. Спускаєшся у черговий підвал, а там ціла історія, розіграна за допомогою скелетів, записок та терміналів.
Дуже чіпляє візуальний стиль. Дивишся на всі ці пошарпані і покриті пилом речі з утопічної Америки 50-х: рекламні банери, машини з атомним двигуном, розкидані дитячі іграшки на кшталт кубиків з літерами, порожні пляшки, що легко впізнаються, з-під коли. До речі, майже повністю впевнений, що Coca-Cola спонсорувала розробку — ця компанія славиться тим, що знає, як себе подати. І найкрутіше: всі ці предмети, пошарпані та іржаві, виглядають ще ціннішими, наче пережили перевірку часом. Додайте до цього настрій детективів 60-х, приправлений класичними вестернами та футуристичною стилістикою старої фантастики. Хочете – ходіть зі старим добрим револьвером, а хочете – візьміть його лазерну версію. І по суті втрати вистачатиме з будь-яким білдом. Це, звісно, трохи ламає хардкорне виживання, коли у рваній футболці з іржавим обрізом можна ефективно воювати з роботами. Але я для себе вирішив: Fallout 4 - це хороша класична бродвейська вистава. Страшний та жорстокий театр, у якому лише гравець вирішує, яку роль вибрати.
Окремо хочу сказати про квести. Незважаючи на стрілянину та екшн, тут повно сюжетних ліній, які б'ють просто в душу. Трагічні розвилки, де немає правильного вибору, змушують реально страждати і переживати за персонажів.
Але справжня безодня, в якій я втратив рахунок часу, — це будівництво поселень. Свобода дій там просто зводить з розуму. Ти приходиш із завдання «поставити пару грядок», а через три години реального часу ти з ліхтариком вибираєш ідеальну лампу для спільної їдальні або підбираєш диван, щоб він підходив саме цим поселенцям. Це неймовірно залипаюче.
Але без ложки дьогтю не обійшлося.
Є моменти, які реально тиснуть на психіку. Наприклад, атмосфера на базах рейдерів. Ці барикади зі старих гнилих дощок, розвішані черепи та купи трупів для залякування – тут почуваєшся дуже незатишно. Це та грань божевілля, яку розробники передали надто добре.
І головний мінус, який бісить найбільше — шалена кількість мотлоху. Серйозно у грі тонни предметів! Відкриваєш чергову скриньку або сейф, а там сотні видів дрібнички для крафту. Це провокує дикий лутизм: починаєш збирати все поспіль «про всяк випадок», замість просто грати. Іноді ловиш себе на думці, що половину часу проводиш у меню, розбираючи цей мотлох.
І все ж таки... Fallout 4 для мене — це гімн порядку в світі божевільного хаосу. Рай для відчайдушного перфекціоніста, який намагається у віртуальному світі розібратися із хаосом реального життя. Але скільки не розставляй предмети на базі, скільки не підбирай колір доріжки — реального пилу з-під реального дивана ніхто, крім тебе, не прибере. Напевно, за це ми й любимо такі ігри – вони дають лише тимчасовий перепочинок, а не справжній притулок.
Утонуть в атмосфере и забыть про время
Знаете, есть игры, в которые просто играешь, а есть те, в которых живешь. Для меня Fallout 4 стала именно второй категорией. Главное, за что я полюбил эту игру — это невероятная, густая атмосфера постапокалипсиса, замешанного на наивной американской мечте 50-х.
Огромное удовольствие — просто бродить по Пустоши и исследовать локации. Особенно круто сделаны интерьеры: заброшенные заводы по производству роботов или фабрики Nuka-Colы. Заходишь внутрь, а там заклинившие в вечном цикле роботы, сломанные и сбрендившие, которые легко могут посчитать тебя вредителем по типу мелкого грызуна — или вообще видеть в тебе непойми кого, какого-то призрака из довоенной эпохи. Архитектура внутри зданий — это настоящие лабиринты, запутанные и интересные. Спускаешься в очередной подвал, а там целая история, разыгранная с помощью скелетов, записок и терминалов.
Очень цепляет визуальный стиль. Смотришь на все эти потрепанные и покрытые пылью вещи из утопичной Америки 50-х: рекламные баннеры, машины с атомным двигателем, разбросанные детские игрушки вроде кубиков с буквами, пустые легко узнаваемые бутылки из-под колы. Кстати, почти на все сто уверен, что Coca-Cola спонсировала разработку — эта компания славится тем, что знает, как себя подать. И самое крутое: все эти предметы, потрепанные и ржавые, выглядят еще ценнее, как будто пережили проверку временем. Добавьте к этому настроение детективов 60-х, приправленное классическими вестернами и футуристичной стилистикой старой фантастики. Хотите — ходите со старым добрым револьвером, а хотите — возьмите его лазерную версию. И по сути урона будет хватать с любым билдом. Это, конечно, немного ломает хардкорное выживание, когда в рваной футболке со ржавым обрезом можно эффективно воевать с роботами. Но я для себя решил: Fallout 4 — это хорошее классическое бродвейское представление. Страшный и жестокий театр, в котором только игрок решает, какую роль выбрать.
Отдельно хочу сказать про квесты. Несмотря на стрельбу и экшн, здесь полно сюжетных линий, которые бьют прямо в душу. Трагические развилки, где нет однозначно правильного выбора, заставляют реально страдать и переживать за персонажей.
Но настоящая бездна, в которой я потерял счет времени — это строительство поселений. Свобода действий там просто сводит с ума. Ты приходишь с задания «поставить пару грядок», а спустя три часа реального времени ты с фонариком выбираешь идеальную лампу для общей столовой или подбираешь диван, чтобы он по духу подходил именно этим поселенцам. Это невероятно залипательно.
Но без ложки дегтя не обошлось.
Есть моменты, которые реально давят на психику. Например, атмосфера на базах рейдеров. Эти баррикады из старых гнилых досок, развешанные черепа и кучи трупов для устрашения — здесь чувствуешь себя очень неуютно. Это та грань безумия, которую разработчики передали слишком хорошо.
И главный минус, который бесит больше всего — безумное количество хлама. Серьезно, в игре тонны предметов! Открываешь очередной ящик или сейф, а там сотни видов мелочевки для крафта. Это провоцирует дикий лутизм: начинаешь собирать все подряд «на всякий случай», вместо того чтобы просто играть. Иногда ловишь себя на мысли, что половину времени проводишь в меню, разбирая этот хлам.
И все же... Fallout 4 для меня — это гимн порядку в мире безумного хаоса. Рай для отчаянного перфекциониста, который пытается в виртуальном мире разобраться с хаосом реальной жизни. Но сколько ни расставляй предметы на базе, сколько ни подбирай цвет дорожки — реальную пыль из-под реального дивана никто, кроме тебя, не уберет. Наверное, за это мы и любим такие игры — они дают лишь временную передышку, а не настоящее убежище.