Враження від 2-го сезону серіалу «Покерфейс». Антидетектив і антикомедія з передбачуваним сюжетом

В травні на Netflix розпочалася трансляція другого сезону серіалу «Покерфейс» (Poker Face). Його епізоди будуються за цікавим принципом — ми з самого початку знаємо, хто вчинив злочин. Нам залишається лише спостерігати, як герої прийдуть до правильного висновку. Причому розслідує справи дівчина, яка завжди відчуває, коли їй говорять неправду. В теорії подібна концепція звучить цікаво, але на практиці все не так добре. Якщо ви сумніваєтеся, чи варто витрачати час на цей серіал — ознайомтеся з нашою статтею.

Сьогодні продумані детективи зустрічаються значно рідше, ніж раніше. З більш-менш гідних проєктів можна відзначити серію «Достати ножі» (Knives Out) та екранізацію романів Агати Крісті (Agatha Christie) про Еркюля Пуаро від Кеннета Чарльза Брана (Kenneth Charles Branagh) у дусі «Вбивства в „Східному експресі"» (Murder on the Orient Express) 2017 року. Виникає відчуття, що жанр трохи застарів і вже не викликає колишнього інтересу.

Не дивно, що сьогодні його намагаються подати в незвичному вигляді. Наприклад, серіал «Покерфейс» (Poker Face) виступає як антидетектив — глядачеві одразу повідомляють, хто і як вчинив вбивство. Цей підхід важко назвати інноваційним, адже його використовував ще майстер саспенсу Альфред Хічкок (Alfred Hitchcock) у фільмі «Дріт» (Rope) 1948 року. Але якщо там йшлося про напружений трилер, то шоу від Netflix — перш за все комедія.

Вважається, що звичайна людина бреше як мінімум чотири рази на день. Головна героїня серіалу на ім'я Чарлі відчуває, коли люди брешуть. Коли йдеться про вирахування злочинця, її навички виявляються неймовірно корисними. На жаль, через це у дівчини виникли проблеми з мафією, яка тепер хоче розправитися з нею. Місцеві бандити, як штурмовики з «Зоряних воєн» (Star Wars), не можуть влучити в Чарлі навіть з близької дистанції. В теорії це повинно бути кумедно, але на ділі перетворює реальну небезпеку на фарс.

Крім того, вміння відрізняти брехню від правди у Чарлі працює вибірково. Вона без проблем вирахувала брехуна навіть за відео на смартфоні, але при цьому не змогла зрозуміти, що перед нею не близька подруга, а її сестра-близнючка. Щоб відрізнити одну від іншої, не потрібно мати особливих навичок, достатньо бути трохи уважним. Більше того, обманщиця змогла обвести нашу викривачку навколо пальця, коли вплела в брехливу мову частинку правди.

Навряд чи дивно очікувати несподіваних поворотів від серіалу, який з самого початку повідомляє ім'я вбивці. Проте хочеться, щоб стався якийсь несподіваний сюжетний поворот або спливла деталь, на яку ми не звернули уваги. Але цього не відбувається, сценаристи йдуть найпростішим і передбачуваним шляхом. Якщо на початку епізоду ще тримається інтрига, то ближче до середини вона випаровується.

У таких фільмах і серіалах важливу роль відіграє сам детектив, який проводить розслідування. Чарлі Кейл у виконанні Наташі Ліонн (Natasha Lyonne) — досить специфічна героїня. Ця дівчина грубувата, прямолінійна і не надто розумна. Наприклад, звинуватити чоловіка у вбивстві, коли залишилася з ним наодинці — не найкращий хід, якщо врахувати, що він може вирішити позбутися свідка. А відсутність сором'язливості часом викликає незручні сцени — не раз і не два Чарлі буде голосно афішувати, що хоче пі́сати. На нашу думку, це не смішно, а просто неприємно.

Звичайно, будь-які несумісності та банальності можна пояснити тим, що перед нами легка комедія. Її завдання — змусити нас сміятися над персонажами та нелепими ситуаціями. Проблема в тому, що те, що відбувається, важко назвати веселим. У уявленні режисера, величезний осколок скла, який вонзається в ногу і викликає бризки крові, має викликати усмішку. Ми нічого не маємо проти чорного гумору, але він має дивувати і шокувати, а не демонструвати те, що нам і так відомо.

Варто визнати, що у серіалу є кілька плюсів. Незважаючи на наскрізний сюжет, кожен епізод — окрема детективна міні-історія зі своїм злочином, розслідуванням та розв'язкою. Завдяки цьому шоураннерам вдалося досягти різноманіття. До того ж, те, що відбувається, наповнене бадьорою динамікою, тому дивиться легко і не встигає набриднути. Класичний джаз і музику Антоніо Вівальді (Antonio Vivaldi) в якості саундтреку також можна віднести до плюсів, хоча вони не завжди підходять до того, що відбувається на екрані.

Приємний бонус — поява відомих акторів. У першому сезоні ми бачили Едріана Броуді (Adrien Brody), Рона Перлмана (Ron Perlman) та Саймона Хелберга (Simon Helberg), який зіграв Воловица у «Теорії великого вибуху» (The Big Bang Theory). У другому засвітився небезвісний Джанкарло Еспозито (Giancarlo Esposito) в ролі чергового злодія.

***

А вам подобаються детективи? Будете дивитися другий сезон «Покерфейса»? Діліться думками в коментарях!