Огляд Metal Gear Solid: Master Collection Vol. 2 — класика з PS3 тепер доступна кожному

У фанатів серії Metal Gear свято. Більше не потрібно купувати стареньку PS3 або копатися в налаштуваннях емулятора, щоб пограти в культову Metal Gear Solid 4: Guns of the Patriots. Тепер гра доступна всім і кожному, причому в найкращому вигляді, чого ми точно не очікували від Konami після невдалого релізу Master Collection Vol. 1. У цьому огляді ми зануримось у класичні ігри Хідео Кодзіми (Hideo Kojima), які раніше не можна було перепройти без танців з бубном. Пора розібратися, наскільки постаріли Guns of the Patriots і Peace Walker і як вони почуваються на сучасних платформах.

Konami не перестає дивувати. Ще нещодавно було прийнято лаяти компанію за недороблену The Phantom Pain, жахливий збірник Silent Hill HD Collection, огидну Metal Gear Survive та безліч інших невдалих рішень. Але потім з'явилися і чудове повернення франшизи Silent Hill з міцним ремейком другої частини та непоганими спін-оффами, і гідний ремейк Metal Gear Solid Delta: Snake Eater, і перевидання всіх шедеврів Хідео Кодзіми для сучасних платформ. Так, Vol. 1 на релізі був не найкращої якості, але патчами більшість проблем все ж виправили. І найсмішніше — Konami, очевидно, все ж врахувала помилки, допущені на запуску першого тому, і випустила Metal Gear Solid: Master Collection Vol. 2 практично в ідеальному стані. Принаймні, відчуття, що ми знову отримали проекти, запущені через вбудований емулятор, немає.

Metal Gear Solid 4: Guns of the Patriots я вперше пройшов ще на PS3. Тоді вона сприймалася як технологічне диво, яке вичавлює всі соки з консолі Sony. Вражаюча графіка, видовищні кат-сцени, які в сумі тривали довше, ніж безпосередньо сам геймплей, круті фішки з руйнуванням четвертої стіни і, звичайно, фірмовий коричневий фільтр, який використовувався чуть не в кожній грі сьомого покоління консолей. Розбирати проект по цеглинках немає жодного сенсу: за стільки років він в будь-якому випадку грається вже не так бадьоро, як на релізі. Особливо якщо порівнювати з пізнішою Phantom Pain і ремейком Snake Eater. Але пройти гру в будь-якому випадку варто, особливо якщо ви в курсі всіх сюжетних подій минулих частин.

Куди важливіше розібратися, як Guns of the Patriots працює на сучасному залізі. І тут Konami, як я вже зазначив, здивувала. З одного боку, це повністю класична версія гри — без текстур високої роздільної здатності, покращеного освітлення або хоча б трохи зниженого контрасту коричневого фільтра. З іншого — перед нами та сама культова четверта частина від Кодзіми без вирізаних моментів, з неперескакуваними кат-сценами і ватним управлінням, але з чітким інтерфейсом, високою частотою кадрів і швидкими завантаженнями.

І що найсмішніше, через стільки років картинка в Metal Gear Solid 4 дуже гідна. В Konami в ті роки працювали одні з найкращих художників індустрії, тому більшість їх класичних ігор з точки зору візуалу не застаріває. Наприклад, обличчя персонажів і анімації в Silent Hill 3 навіть зараз виглядають краще, ніж у більшості сучасних проектів (при цьому гра вийшла, тільки вдумайтеся, у 2003 році). У свою чергу автори порту Guns of the Patriots прибрали надмірне розмиття в кат-сценах і підняли роздільну здатність, через що навіть не виникало думки, що перед нами проект 2008 року випуску. Якби ще трохи підправили текстури і підняли їх загальну якість, ціни б розробникам не було.

Перепроходити Metal Gear Solid 4 було трохи незвично: я вже відвик від ігор, де кат-сцен більше, ніж безпосередньо геймплея. Більше того, перед знайомством з четвіркою потрібно обов'язково пройти всі попередні частини або хоча б подивитися переказ сюжету. Особливо якщо ви не фанат серії і лише поверхнево знайомі з творами Кодзіми. І будьте готові до того, що кат-сцени доведеться дивитися повністю — пропустити їх, як я вже сказав, неможливо. Деякі тривають настільки довго, що виникає відчуття, ніби дивишся серіал, а не граєш у гру.

В оригінальній версії розкладка управління була досить незручною, а в ремастері її чудово адаптували під сучасні геймпади. З покращеним управлінням і продуктивністю Metal Gear Solid 4 чудово розкривається з геймдизайнерської сторони. Стелсові ситуації і міні-пісочниці, в яких гравець сам вигадує способи проходження, досі вражають винахідливістю. Особливо добре вони працюють на високій складності: саме в таких умовах система камуфляжу, тактика і комбінування екіпіровки набувають весь закладений Кодзімою сенс. Битви з босами також дивують постановкою і оригінальністю! Загалом, якщо ви ніколи не грали в Guns of the Patriots і боїтеся, що вона застаріла, спішу заспокоїти: у «старичка» ще є порох у порохівницях.

Підводячи проміжний підсумок: Metal Gear Solid 4: Guns of the Patriots — якісний порт однієї з найкращих ігор сьомого покоління консолей, який через багато років чудово показує себе як візуально, так і в геймплейному плані. Звичайно, хотілося б отримати трохи більше, ніж просто порт. Ремастована версія з хорошими текстурами і сучасними зручностями — на кшталт кнопки для пропуску кат-сцен — зробила б перевидання тільки красивішим.

Metal Gear Solid: Peace Walker — друга велика гра в збірнику Master Collection Vol. 2. Вона вийшла на PSP у 2010 році і, на відміну від Guns of the Patriots, вже перевидавалася в складі HD Collection для PS3 і Xbox 360. Спочатку її створювали як повноцінну п'яту частину, але в процесі розробки автори вирішили зробити проект продовженням Snake Eater і Portable Ops. Все ж таки повноцінну номерну частину було складно вмістити в рамки невеликої і досить слабкої, навіть за тіми часами, портативки.

При детальному розгляді важливо завжди тримати в умі, що Peace Walker — гра з PSP, а значить, багато її елементів реалізовані з урахуванням характеристик консолі та її можливостей. Наприклад, всі ключові кат-сцени є анімованими коміксами, а не срежисованими роликами. І не тому, що Кодзіма з командою вирішили схалтурити, — просто їм потрібно було якось вмістити весь сюжет на крихітний UMD-диск, а ще залишити місце під ігрові ассети.

Анімовані кат-сцени в оригіналі були поганої якості через сильне стиснення для економії простору. Ми сподівалися, що Konami ради фанатів знайде на жорстких дисках вихідний матеріал, щоб випустити ролики в найкращому вигляді, але, судячи з побаченого, розробникам простіше було прогнати весь арт через ІІ, ніж розгрібати пилюку в коробках архіви. До слова, підсумковий результат виглядає не так вже й погано. Місцями, звичайно, видно роботу нейромереж, але якщо особливо не вдивлятися і цілеспрямовано не шукати проблемні місця, картинка сприймається нормально.

Ігровий процес в Peace Walker досить специфічний, якщо порівнювати проект з іншими частинами серії. Місії тут короткі, їх проектували під короткочасні сесії на портативному пристрої. На зміну великим відкритим просторам з продуманою розстановкою противників прийшли невеликі локації з чітко поставленими завданнями і швидкими умовами для досягнення цілей.

При цьому Peace Walker не можна назвати маленькою грою на пару вечорів. Віднюдь: я провів у ній більше часу, ніж у Guns of the Patriots, адже геймплейних механік у неї додали не менше, ніж у повноцінну п'яту частину. До слова, щоб відкрити істинну кінцівку, знадобляться сотні годин реального часу, більшу частину якого доведеться займатися гриндом і виконувати побічні доручення. У 2010 році це була одна з найамбіційніших ігор на PSP, яка не просто вичавлювала всі соки з пристрою, а реально сприймалася технологічним дивом.

Peace Walker була своєрідним полігоном для тестування механік, які пізніше перекочували в Metal Gear Solid 5 в покращеному вигляді. Тут вам і облаштування власної бази, і система управління персоналом з вербуванням солдат, і захоплення транспорту, і навіть використання артилерії на завданнях. І це не просто набір гімміків для розтягування ігрового процесу, а повноцінні фішки, без яких не обійтися. Причому я витратив досить багато часу тільки на те, щоб розібратися у всіх наявних механіках, адже загальний геймплей сильно відрізняється від звичного Metal Gear-досвіду. До того ж все навчання відбувається через текстові описи, що трохи незвично бачити після сучасних ігор, де користувача ведуть за ручку і розжовують кожну дрібницю.

Управління в Peace Walker на PSP було перевантаженим — в багатьох випадках через те, що у консолі було всього два триггера і один аналоговий стик. У перевиданні цю проблему вирішили, грати стало в рази комфортніше. Особливо добре проект повинен себе проявити на Switch 2 і Steam Deck, де невеликі за тривалістю місії чудово лягають на формат портативки з короткочасними сесіями. Та й на застарілу місцями картинку краще всього дивитися через невеликий екран, ніж на 4K-телевізорі.

Не можна сказати, що Peace Walker виглядає прямо погано. Тут більше підійде слово «специфічно». Все ж таки це гра з PSP — консолі, яка за потужністю навіть близько не PS2. Угловаті моделі, низька деталізація рівнів, проста геометрія, жахливої якості текстури — все в угоду оптимізації. Однак у проекту все ж є один козир, який перекриває недоліки, — арт і стилістика. Якщо ви істинний фанат серії, то дуже швидко звикнете до особливостей візуалу, адже художній фундамент у Peace Walker — це всіма улюблена Metal Gear Solid 3.

Так варто проходити Metal Gear Solid: Peace Walker? Якщо ви відданий фанат серії, відповідь — обов'язково. Це чудовий проект з хорошим сюжетом, бадьорим геймплеєм і затягуючим процесом розвитку власної бази. До того ж у Master Collection Vol. 2 повернули кооперативний режим і змагальний Versus Ops на шість осіб. А якщо у вас є портативна консоль, то Peace Walker ідеально підходить для коротких сесій. Іншим гравцям варто просто спробувати проект, закривши очі на візуал і особливості геймдизайну: як мінімум — у мультиплеєрі.

Окрім двох великих ігор у Master Collection Vol. 2 є багато додаткових матеріалів з ілюстраціями, довідковою інформацією та розжовуванням лору. Справжній подарунок для істинних шанувальників серії. Але мені куди цікавіше було поглянути на Metal Gear Solid: Ghost Babel — неконанічний спін-офф, що вийшов на Game Boy. По суті, це сиквел Metal Gear 2: Solid Snake, але в умовах, коли Кодзіма відмовився випускати Metal Gear Solid на першій PlayStation.

Основні події гри відбуваються в Центральній Африці, що вже є великим розходженням з офіційною історією першої Metal Gear Solid. Сражатися в спін-оффі доведеться не з колишніми оперативниками загону FOXHOUND, а з сепаратистською військовою групою. Незважаючи на те, що гра спочатку з'явилася на Game Boy, сюжетно вона вийшла дуже насиченою. І що найголовніше, сценарій, в відриві від основного канону, не так вже й поганий.

Геймплейно Ghost Babel більше схожа на двомірні частини Metal Gear з видом зверху, але з механіками з Metal Gear Solid. Проходження розбите на окремі місії, в кінці яких виставляється рейтинг. Управління персонажем реалізовано більш чутливо, ніж у старих іграх серії: є можливість рухатися в різних напрямках, камера завжди слідує за героєм, а також можна притискатися до стін. Набір зброї практично ідентичний оригінальній Metal Gear Solid.

А от графічно гра поступається навіть найпершим іграм серії: монотонна кольорова палітра, мінімум деталізації, ніяких вишукувань піксель-арту і скромна опрацювання спрайтів. Тут вже нічого не вдієш — на кольоровому Game Boy всі ігри були такими. Звичайно, проходити Ghost Babel до кінця вирішаться тільки обрані: з точки зору геймплею гра не найгірша, але від місцевого візуала і звукового супроводу дуже швидко починає боліти голова.

Metal Gear Solid: Master Collection Vol. 2 — ідеальний спосіб ознайомитися з Metal Gear Solid 4: Guns of the Patriots і Peace Walker, а заодно отримати масу додаткового контенту: від саундтреку до цифрових книг. На диво, другий збірник вийшов у Konami куди краще першого. Хоча б не потрібно чекати патчів, щоб з комфортом перепройти четверту частину. Хотілося, звичайно, отримати ремастровані версії обох ігор, але навіть у такому вигляді я радий, що ігри Кодзіми врятовані від в'янення на закритих платформах і відтепер доступні кожному.