Користувацький контент

«Кримінальне чтиво», «Матриця», «Втеча з Шоушенка», «Бойцівський клуб», «Термінатор 2», «Славні хлопці», «Врятувати рядового Раяна», «Сім», «Зелена миля», «Король Лев»… Ці та багато інших картин «золотого десятиліття кінематографа» через більш ніж чверть століття з моменту їх виходу в прокат досі залишаються дуже популярними та досить обговорюваними в суспільстві. Деякі з них стали культурними феноменами. Багато культових картин того періоду мали колосальний вплив на подальший розвиток кінематографа, породили цілу плеяду суперпопулярних досі акторів (на плечах багатьох з яких, до речі, і тримається). З упевненістю можна сказати, що з деякими назвами з перших кількох рядків статті майже у кожного любителя кіно з’являться особисті асоціації, захоплені коментарі, теорії про фінал або просто теплі спогади про перегляд фільму в кінотеатрі чи вдома, в колі друзів. У деяких глядачів з’явиться ніжна усмішка на обличчі, у когось слабкий імпульс у головному мозку, викликаний побаченою назвою, пройде розрядом по всьому тілу з притаманним у такі моменти приємним поколюванням у животі, і абсолютно у кожного виникне бажання переглянути улюблений шедевр ще хоча б раз. Цей ефект, що справляється на глядача, і називається магією кіно, а кіноленти, що народилися в епоху 90-х, багато експертів по праву охрестили одними з найвеличніших в історії кінематографа. Не знайдеться в світі людини, яка не дивилася, наприклад, брутальний «Термінатор 2» або хоча б не чула від знайомого, друга чи родича ту саму фразу з фіналу кінокартини: «I will be back». Або, припустимо, ви випадково прочитали десь або мельком почули анонс по телевізору з назвою кінокартини: «Форест Гамп», і в цих двох словах одразу спрацьовує ефект «магії кіно». У це ж мгновение перед очима у вас спалахне образ персонажа Тома Генкса зі своїм фірмовим дивакуватим, але добродушним виразом обличчя, у білому костюмі з коробкою шоколадних цукерок на колінах, що сидить на автобусній зупинці в очікуванні сина та розповідає попутно про неймовірну історію власного життя зовсім випадковим людям — справжня магія! І якщо дійсно задуматися, то картин з такою потужною зворушливою історією, опрацьованими персонажами і душевними та несподіваними поворотами в сюжеті, які збудять розум і серце будь-кого, в наш час настільки мало, що стає страшно за майбутнє. Кіноленти на кшталт «Фореста Гампа» або «Втечі з Шоушенка» здатні торкнутися за живе закостенілого скептика, змусити задуматися про справді важливі речі, такі як любов, дружба, зрада, ненависть тощо. Адже справді, якщо в кіно відсутній цей самий сакральний стержень, що справляє такий ефект, то навіщо взагалі все це? До чого випускати порожнє бездушне «творіння» — черговий попкорн, який забудеться відразу після виходу з кінотеатру, і про «магію кіно» тут і мови бути не може. Варто подивитися на розкручені хіти останнього десятиліття і порівняти їх хоча б з попередніми, і ви все усвідомите. А створення дійсно потужних франшиз, як це було колись, і зовсім зійшло нанівець, залишивши лише супергероїку як фарватер майбутнього кіноіндустрії. Що стосується ігрової індустрії, то ситуація релевантна тій, що пережила кіноіндустрія. Все починалося досить райдужно і багатообіцяюче, і за якихось 10–15 років, починаючи з середини 90-х до середини-кінця 2000-х, вона досягла колосального зльоту і, подібно до свого «друга по нещастю», почала деградувати. Чи дійсно все так погано і занепад масової культури призведе до її закономірного колапсу? Або все-таки деградація є тимчасовим явищем і призведе до нового витка в розвитку? Розберемося в головних факторах, які мають негативний вплив на медіакультуру, детально і по пунктах.

Навіть не сумніваюся, що ви не один раз чули синтезований голос. Його використовують у навігаторах, автоответчиках, для оголошення зупинок тощо. Ми настільки часто його чуємо, що вже сприймаємо як належне. А цікаво, як це все працює? У цій статті я простими словами розповім про типи синтезу мови та способи його застосування.

Після 32 годин занурення в чарівний світ Hogwarts Legacy я готовий поділитися своїми враженнями від цієї гри і розповім, чи виправдала вона мої очікування, чи ні. Давайте розберемося!

Протистояння Marvel та DC — одна з найяскравіших і тривалих битв у поп-культурі. Їхнє суперництво почалося ще на сторінках коміксів у середині XX століття, але в XXI столітті основна арена боїв перемістилася в кінотеатри. Два гіганти супергеройського жанру формують цілі кіновсесвіти, збирають мільярдні бюджети, створюють армію фанатів і постійно намагаються перевершити один одного — за касовими зборами, видовищністю, глибиною сюжетів та суспільним резонансом.

С релізом Kingdom Come: Deliverance 2 авторитетні журнали випустили тонну позитивних рецензій. Так як ви вже прочитали купу постів і подивилися ще більше відео про наш улюблений «кінгдомкам», в цьому пості я, замість нудного перерахування якостей гри, порівняю такі деталі 1-ої і 2-ої частини:

1. Бойова система.
   
2. Наповненість світу.
   
3. Графіка та оптимізація.
   

Наткнувся я якось на просторах «Ютуба» на інтерв'ю посланника Бога від відеоігрової індустрії, засновника і глави Valve Гейба Ньюелла. У ньому було задано цікавий запитання про думку респондента про проблеми піратства відеоігор з боку користувачів ПК. На що було дано не менш захопливу відповідь. Керівник ігрової компанії не вважає це проблемою З БОКУ КОРИСТУВАЧІВ, а навпаки, він впевнений, що піратство — результат поганого обслуговування з боку ігрових компаній. І в якості прикладу Гейб навів Росію. Він зауважив, люди піратять ігри тільки тому, що пірати виконали роботу з локалізації ігор набагато краще видавців і продавали їх в один і той же час паралельно з запуском у США за цінами, які гравці могли витримати. Компанія Valve зробила те ж саме, і — о диво — як тільки вони почали локалізувати і продавати ігри за регіональною ціною одночасно з запуском у США, без дурних обмежень, то проблеми з піратством у Росії раптово зникли. В кінці він підсумував: «Люди з радістю платять гроші, якщо отримують те, що вони сприймають як відмінний продукт, поставлений на їхніх умовах».

Сьогодні ми розберемо в цьому короткому огляді гру Sonic Adventure 2 і будемо з'ясовувати, чому вона отримала статус «Легенди».

Здравствуйте, читачу, який зацікавився цією статтею. Щоб зекономити ваш час, нижче наведено зміст з коротким описом кожного пункту.

1. Проблема розвитку ринку заліза — розглянемо, як живе і розвивається ринок ПК-комплектуючих, тенденції та актуальні моделі просування продуктів великих компаній.
   
2. Проблема розвитку ігор — сотні релізів кожного місяця, анонс за анонсом: від великих студій до перспективних інді-розробників.
   
3. Проблема ігор на Unreal Engine — найкрасивіший ігровий движок, він же й головний бич індустрії.
   
4. Проблема гравців — фінал статті з особистою думкою автора.

В цій статті я розповім детально про легендарну гру Purble Place!

Звичайно, я не буду обговорювати в цій статті тему кулінарії, але це висловлення так ідеально підходить під її початок, що я вирішив його сюди вмістити.
З вашого дозволу, я, мабуть, почну свою статтю — роздуми.

В 2008 році студія Marvel зробила ставку на амбіційний проект — побудову спільного кіновсесвіту. Початком став фільм «Залізна людина» з Робертом Дауні-молодшим, який несподівано виявився не просто успішним, а задав тон усій франшизі. Вперше глядачі побачили, як різні герої, здавалося б, з окремих історій, з'єднуються в єдиний світ. Це був революційний підхід, який згодом став еталоном для всієї індустрії.

Sonic Adventure — гра, яка подарувала багатьом дитинство та познайомила аудиторію з синім їжаком. Зараз у цьому огляді ми з'ясуємо, як з'явилася гра та чи варто їй називатися шедевром.

Одну з основних функцій, яку виконує мистецтво, є перенесення людської свідомості в іншу реальність. Дивлячись на картини та слухаючи музику, можна зануритися не на одну годину в найрізноманітніші палітри кольорів і нот, поринаючи в глибокі підсвідомі абстрактні світи. У той час як кіно та книги запрошують нас у свої всесвіти з чіткими правилами і розповідають історії з заздалегідь прописаним сюжетом. Все, що нам залишається, як читачам або глядачам, — це довіритися автору і піти на n-ну кількість годин у вигаданий і побудований ним світ. Ми можемо помітити якісь неочевидні та невидимі неозброєним оком деталі, що доповнюють і розкривають історію з інших кутів, але вплинути на її кінець можливості немає. А адже так хочеться…

Компанія Microsoft в кінці 90-х років працювала в основному над розробкою програмного забезпечення — операційної системи Windows та офісного пакету Microsoft Office. Але, окрім софту, компанія вже встигла розробити успішні ігри — Age of Empires та Microsoft Flight Simulator. Усе це, звісно ж, стало можливим завдяки DirectX. Спочатку Microsoft і не думала вторгатися на ринок ігрових консолей, адже бачила в ньому загрозу для свого основного бізнесу, що полягав у ПК на базі Windows, які використовували її ПЗ. Проте це не заважало компанії співпрацювати з Sega. Завдяки такому партнерству Dreamcast отримав особливу версію Windows CE з DirectX. Саме останнє стало найбільш важливим для останньої консолі Sega в історії, оскільки наявність API DirectX значно спрощувала портовання ігор з ПК на консоль.

Недавно вийшла Elden Ring Nightreign збирає різні оцінки від різних користувачів по всьому світу. Симулятор екрану з написом «Ви померли» залишається неоднозначним.

Недавня новина про те, що Microsoft в кінці 2025 року підвищить ціни на відеоігри своїх внутрішніх студій з $70 до $80, мало кого залишила байдужим у геймерському співтоваристві. На форумах ігрових сайтів і в соцмережах з цього приводу досі представлені думки різного ступеня емоційності — від прокляттів на адресу «жадібних видавців і розробників» до обіцянок окремих користувачів «увести свої кораблі в піратську гавань».

Clair Obscur: Expedition 33 або справжня перемога творчості над комерцією.

Чому Disco Elysium та Dark Souls стоять в одному ряду з класичною літературою? Чому AAA-проекти схожі на штампований Assassin's Creed? Де ігри стають мистецтвом?

С допомогою технології розпізнавання мови люди перетворюють голос на текст, спілкуються з колонками та керують розумним домом. Але як це все влаштовано по ту сторону інтерфейсу і які ризики воно в собі несе? У цій статті обговоримо, як технологія розпізнавання голосу може не лише допомагати, але й шкодити (навіть тим, хто не користувався нею жодного разу).